Тарас Шевченко: невідомі сторінки життя

            Жінки в житті Тараса Шевченка

    КОХАННЯ – маленьке слово, яке містить у собі такий глибокий зміст. Як гармонійно можуть поєднуватись у ньому і радість, і смуток, неймовірне окрилення і в той же час нестерпні муки.
    Жінки і почуття кохання до них відіграли значну роль в житті і творчості Шевченка. Тарас Григорович Шевченко, з одного боку, був дуже щасливою людиною – він кохав і був коханим, а з іншого – глибоко нещасним в особистому житті, бо мрія усього його життя про дружину, дітей, про родинне щастя залишилася сном… До сьогодення дійшли усі історії кохання, які трапилися на життєвому шляху великого Кобзаря. Усі вони залишили свій слід та відіграли значну роль у його творчості.
    Першим коханням, першим сильним почуттям Тараса Григоровича стала його подруга по дитинству – ОКСАНА КОВАЛЕНКО. ЇЇ трагічна доля стала його особистою трагедією.

              Ми вкупочці колись росли,

              Маленькими собі любились,

              А матері на нас дивились

              Та говорили, що колись

              Одружимо їх. Не вгадали.

              Старі зарані повмирали,

              А ми малими розійшлись

              Та вже й не сходились ніколи.

              Мене по волі і неволі

              Носило всюди…

   

     Упродовж подорожі у Вільнюсі 1829-1831 років Шевченко захоплюється польськой дівчиной – швачкой ЯДВІГОЮ ГУСІКОВСЬКОЙ, яку він лагідно й ніжно називає “Дзюня”.
     Навчаючись у Академії мистецтв у Петербурзі, Шевченко закохується у дівчину-натурницю АМАЛІЮ ІВАНІВНУ КЛОБЕРГ, яку він згадує в повісті “Художник”. Вона лагідно називала Тараса “Чевченком”.
       А далі наперекір долі і здравому сенсу Тарас стає на коліна через кохання перед дружиною свого друга Платона Закревського ГАННОЮ. “А Ганні вродливій скажи, що як тільки очуняю та кожух пошию, то зараз і прибуду з пензлями і фарбами на цілий тиждень…”, -- так пише Шевченко у листі до брата чоловіка Ганни, В.О.Закревського. Поет присвятив її поему “Слепая”, “Г.З.” та “Якби зустрілись ми знову…”.

    Яготин. Маєток М.Г.Рєпніна-Волковського. ВАРВАРА РЄПІНА: “Шевченко зайняв місце в моєму серці, я часто думала про нього, я бажала йому добра притому, завдчки моїй запальності, зараз же і як найбільше”. Варвара першою назвала його геніальним та мамим талановитим у світі.

      Під час першої подорожі Україною, у Кирилівці Шевченку сподобалась донька попа Григорія Кошисі – ФЕОДОСІЯ. На цій дівчині Тарас вирішив одружитися, але оримав гарбуза.

     1855 рік. Заслання. Новопетрівське укріплення. Тарас зустрічає та захоплюється дружиною коменданта Новопетрівського укріплення УСКОВОЮ АГАТОЮ ОМЕЛЬЯНІВНОЮ. Про свої почуття до неї Шевченко писав: “Ця найпрекрасніша жінка для мене є благодать божа. Це одна-єдина істота, якою я захоплююсь іноді навіть до поезії”.

  20 вересня 1857 року Т.Шевченко прибуває до Нижнього Новгорода, де знайомиться з 16-річною артисткою КАТЕРИНОЮ ПІУНОВОЮ. Закохавшись, Шевченко попрсив у батьків Катрусі її руки, але мати відповіла, що Катя ще дитина, а Шевченко значно старший. Напочатку це був прекрасний роман Поет ай Актриси, але він не мав продовження…

    Згодом він закохується ще раз. Його кохання – МАРІЯ МАКСИМОВИЧ. Тарас малює її портрети та мріє про неї, але вона заміжня. Та всі замки, які Тарас малює про спільне життя, можуть існувати тільки у мареві щастя.

   Останнє кохання, що розбурхало серце поета – це ЛУКЕРІЯ ПОЛУСМАК. Спільне минуле (кріпацтво), почуття, любов до України малювали надію на створення щасливої родини та раю й затишку в ньому. Вони обговорювали весілля та переїзд до України, але цьому не судилося статися – Лукерія виходить заміж за перукаря, залишаючи рану на серці Тараса Шевченка, яка вже ніколи не загоїться…