Квітень. Пам'ятні дати та свята.

  А на тих рушниках – Україна моя

    23 березня 2021 року у Первомайській міській бібліотеці презентували книгу “ПОЛОТНЯНІ ПИСЬМЕНА” членкині Національної спілки майстрів народного мистецтва України, лауреата Гранд-премії ім. Федора Гнідого Харківської обласної державної адміністрації та Харківської обласної ради, вишивальниці, народної майстрині Любові Миколаївни Бугар (Тринчук) уродженки села Сваричів.
    Народилася 4 червня 1960 року на Прикарпатті в селі Сваричів, у родині, де зберігалися і свято шанувалися народні традиції, звичаї та обряди. Рідня з боку батька – українська, з боку матері – польська. У 1984 р. з відзнакою закінчила Харківський державний університет ім. О.М.Горького, за фахом – філолог, викладач української мови та літератури. 25 років присвятила педагогічній діяльності у Первомайському ліцеї. Має відзнаку “Відмінник освіти України”.
    Мисткиня має близько 20 персональних виставок: у 1984, 2004 та 2008 рр. - у Харківському художньому музеї; у 2007, 2010 рр. - у Первомайському краєзнавчому музеї, у 2007 р. - у «Будинку прав людини» і Верховній Раді в. м. Києва, у 2010, 2013 та 2017 рр. - у Харківському обласному організаційно-методичному центрі культури та мистецтва. У 2013 р. її твори гідно представляли народне мистецтво Первомайського району на огляді-конкурсі «Слобожанські передзвони».
    Ідея написати книгу у майстрині виникла ще у 2015 році, коли вона виступала у Верховній раді з доповіддю про особливості Слобожанської вишивки. Під час формування доповіді виявилось, що матеріалу про слобожанську вишивку дуже мало. Так і виникло бажання у майстрині поділитися своїми напрацюваннями з українцями.
    Майстриня говорить: «Народив мене Захід, а виховав Схід. Саме тут сформувався мій світогляд. Я завжди згадую, як розпочався мій шлях до вишивання. Був дощ, а я забула парасольку і ми сховались в приміщені на Пушкінській (в Харкові), де проходила виставка. І я дивлюсь, сидить бабуся, а навколо вишиті рушники. І тоді я подумала, ось бабуся може вишивати, а чому я ні?». Це і був той доленосний випадок.
    Зараз творчий доробок майстрині налічує близько тисячі творів. Самобутня вишивальниця опанувала майже всі відомі види вишивки.
         У її творчому надбанні рушники, сорочки, картини, ікони. Вона відроджувала на Слобожанщині техніку «білим по білому» і дотепер залишається активною учасницею заходів з відродження, розвитку та популяризації національного мистецтва.

     

    Любов Миколаївна не тільки розповіла про свій творчий шлях, а й подарувала гостям свою книгу з іменними надписами. Сваричівська бібліотека також отримала в подарунок книгу від землячки.
    

    

Бугар.Л.М. Полотняні письмена [Текст]: альбом-каталог /Л.М. Бугар. – Харків: Золоті сторінки, 2021. – 152 с.: фото.

В альбомі представлені роботи майстрині, наведено взірці оригінальних авторських орнаментів, цікаві факти про вишивку та вишиванки. Історія та основні мотиви української вишивки, її орнаментальна символіка та регіональні особливості, традиції та сучасність – усе це ви знайдете на сторінках цього видання. Окремі розділи посвячені орнаментам традиційної слобожанської вишивки.

    Цей альбам – каталог у повсякденні буде корисним для навчання, збереження і продовження традицій. І все буде у вас під рукою – розгорнете, подивитесь і подякуєте авторці.
    ЇЇ твори, наповнені світлом любові та щирості, наповнюють душу могутньою силою сприйняття прекрасного, несуть у XXІ сторіччя багатогранну спадщину, яка єднає життєдальні корені традиційної культури минулого, сьогодення і майбуття.

 1 квітня – Міжнародний день сміху!

    Достовірно не відомо, як і в якій країні з'явився День сміху. Але сьогодні це вже не так важливо, оскільки 1 квітня вважається загальновизнаним святом гумору та веселощів. Існує безліч версій щодо походження Дня сміху. Деякі вчені стверджують, що вперше свято, іменоване сьогодні також Днем дурня, відзначали в Англії. Інші вважають, що батьківщиною самого веселого свята є Франція чи Мексика.
    Він буває гострим, дотепним, беззубим, пласким, а ще прозовим, віршованим і… просто мальованим – все це про гумор, яким, на думку психологів, можна ще й лікувати. Жменею сміху користувачам на втіху стала книжкова виставка-колаж «Усміхнімося!!!», на якій представлені гумористичні твори класиків гумору, місцевих гумористів, веселі шаржі та карикатури, а також організовано онлайн-читання.

         Пропонуємо вам також ознайомитися з гуморесками, усмішками, жартами жителя села Сваричів  Василя Савчука “Савчукові усмішки” , де він у жартівливій віршованій формі змальовує кумедні ситуації, бувальщини, підмічені в нашому буденному житті – на роботі, в побуті, в сім’ї.

Савчукові усмішки: гуморески, усмішки, жарти записані від жителя села Сваричів Василя Савчука. / Уклад. Г. Фреїшин; відп. за вип. Г. Курташ. Рожнятівська центральна районна бібліотека. – Рожнятів, 2020. – 60 с. – іл.

САВЧУК ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ ¬ народився 21 лютого 1953 року в селі Сваричів Рожнятівського району Івано-Франківської області.
    З 1961 по 1970 роки навчався у Сваричівській середній школі. Під час навчання був активним учасником шкільного оркестру народних інструментів.
    Після закінчення десятилітки навчався у Львівській республіканській школі кіномеханіків. Відтак працював у рідному селі за фахом.
    У 1976 році поступив у Снятинський сільськогосподарський технікум, який закінчив у 1979 році. Відтак працював у Сваричівській середній школі на посаді майстра практичного водіння трактором.
    Згодом у 1989 році життєва дорога привела Василя Васильовича у колгосп «Радянська Україна». Тут працював на посаді інженера по охороні праці. З 2003 року – на заслуженому відпочинку.
      Разом з дружиною Галиною виростили і виховали двох дочок Наталію та Іванну.
    На долю Василя Савчука випадали нелегкі випробування, але він завжди і у всьому покладався на Всевишнього та Пресвяту Богородицю. За вислухані молитви та постійну Божу опіку Василь Васильович спорудив на власному обійсті статую Пресвятій Діві Марії.
    В. В. Савчук – незмінний багаторічний учасник фольклорного колективу «Надвечір’я» села Сваричів та парафіяльного хору церкви Воскресіння Христового рідного села. Його веселі замальовки друкувалися у періодичній пресі. Сільський гуморист виступає на численних концертах із авторськими усмішками, жартами, тішить людей своїм життєвим оптимізмом, безкорисливо і щедро ділиться з усіма своєю сердечною енергетикою.

                В наш зовсім нелегкий час, з масою проблем різного характеру дуже важко бути оптимістом та шукати позитив у чомусь. Але вірити в краще потрібно, і не тільки вірити, але й вносити самому щось хороше та веселе в наше повсякденне життя.

    Тож дорогі читачі, не забувайте: усмішка на вашому обличчі подовжує життя не лише вам, а й оточуючим.

    Бажаємо вам завжди мати веселку в серці і сонечко в душі!

У поетичному світі Марійки Підгірянки

    29 березня 2021 року виповнюється 140 років від дня народження відомої галичанки, української поетеси та освітянки Марійки Підгірянки
        (справжнє ім’я якої Марія Омельянівна Ленерт – Домбровська).

Я – самоук, несміливе дитя Підгір’я,

Списувала, що мені старі ліси розказували.

Та не знаю, чи розуміла добре смерекову мову…

А писала, бо чула душевну потребу…

    Дитинство і юність поетеси проходили в гірському селі Уторопи. Дівчинка дуже хотіла вчитися, але через бідність батьки не могли дати їй освіту. Дідусь по матері, священник, навчив онуку читати і писати. Його домашня бібліотека стала справжнім “університетом” в її житті.
       Все своє життя Марійка Підгірянка провела серед дітей та молоді, вчителювала понад сорок років в різних школах Галичини, на Буковині, Карпатській Україні.
Наділена неабияким поетичним хистом Марійка Підгірянка пише щирі мелодійні вірші, які допомагали школярам запам’ятати букви, засвоїти арифметичні дії, пояснювали різноманітні явища природи…
        Саме на Закарпатті уповні розквітнув талант Марійки Підгірянки як дитячої письменниці.  Ціла низка віршів Марійки Підгірянки була покладена на музику. А окремі вірші вона писала на окремі мелодії народних пісен, щоб їх зразу могли наспівувати діти.
    На жаль, письменниця не встигла завершити роботу над упорядкуванням нової книжки для своїх маленьких читачів. У селищі Рудно, де тоді мешкала Марійка Підгірянка, 18 травня 1963 року перестало битися її серце. Похована поетеса на Личаківському кладовищі у Львові
    В рамках Тижня дитячої книги, користувачі, мають можливість познайомитися із цікавими, самобутніми творами цієї талановитої поетеси, народного педагога, культурно-освітнього діяча, творча спадщина якої назавжди ввійшла до золотого фонду української літератури.
         Її поезії мають велике пізнавальне і виховне значення, несуть дітям добро та радість, допомагають пізнати світ через красу рідного слова.
    Твори Марійки Підгірянки ввійшли у навчальні програми початкових класів, друкуються у колективних збірниках, антологіях, дитячих журналах. Вони дістали високу оцінку письменників, літературознавців. Видатний український поет Максим Рильський писав: “Марійка Підгірянка – справді народна, щира, ніжна, талановита поетеса”. 
     Марійчині співаночки для найменших.

                  

 Сподіваємося, що і вам, дорогі друзі, сподобаються вірші Марійки Підгірянки, бо написані вони хоч і давно, зате щиро, від душі і з великою любов'ю до вас і рідної України. 

Для ближчого знайомства з Марійкою Підгірянкою запрошуємо до нашої бібліотеки.

 Мудрість світу – книга

   

  Зі мною будь, мій друг, порадник, вчитель!

Будь вічним компасом мого життя.

         На перехрестях часу – славний житель.

   Ти – дзеркало історії й буття!

                                                      І. Хоменко

Щороку чарівна весна приносить до бібліотек України довгоочікуване свято - Всеукраїнський тиждень дитячого читання.

      Це свято тих, хто творить книгу і тих, хто любить читати, свято письменників і видавців, бібліотекарів і користувачів, веселих пригод і літературних відкриттів.
      Її величність книга!.. Ніщо за своєю силою не може зрівнятися з нею. В ній зібрана мудрість усього людства, що передається від покоління до покоління. З дитячих років книжка допомагає нам пізнати себе і зрозуміти світ, що нас оточує. Навіть в еру комп’ютерних технологій вона не перестає бути актуальною.
    Шумно, весело, цікаво…Так  коротко  можна охарактеризувати Тиждень дитячого читання, що проходить в нашій книгозбірні. В ці дні  до нас поспішали всі, хто любить і цінує книгу, щоб знову і знову довести, що її роль в нашому житті важлива. Але сьогодні, в часі карантинних обмежень, воно проходить у трохи іншому форматі.
    До Всеукраїнського тижня дитячої та юнацької книги  в бібліотеці влаштовано книжково-ілюстративну виставку  "Мандруємо книжковим світом."
    Ритм життя настільки стрімкий, що інколи буває важко знайти вільний час для читання. Та варто пам'ятати про книгу, яка дарує нам моральне задоволення та істинні хвилини щастя. Тож нехай  книги входять у кожен дім. Шануйте і бережіть її Величність Книгу.

    Отож, ЧИТАЙТЕ! Нехай жодні карантинні обмеження не стануть вам на заваді, тому що для читання — завжди буде відкрита ЗЕЛЕНА зона!

 Дихай вільно - все, що потрібно знати про туберкульоз

    24 березня Всесвітній день боротьби проти туберкульозу, встановлений організацією охорони здоров'я. Цього дня у 1882 році лікар Роберт Кох відкрив збудника туберкульозу - туберкульозну бацилу. Це стало першим кроком на шляху діагностування і лікування небезпечного захворювання.

    Щорічно на планеті реєструють 10 млн випадків захворювань на туберкульоз, близько 2 млн хворих гине від цієї хвороби. А з розвитком стійкого туберкульозу перемогти його стало ще складніше. Левова частка всіх випадків припадає на 22 країни з низьким рівнем доходу. Наша країна – серед них.
     Туберкульоз розвивається не тільки в легенях.

        Паличка може атакувати:

• шкіру та підшкірно-жировий шар
• очі
• кістки і суглоби
• мозок і нервову систему
• лімфатичні вузли
• серце
• сечостатеву систему
• органи травлення 

    Всі ми знаємо відому українську письменницю Лесю Українку. Життя Лесі Українки минуло в боротьбі. Її особиста війна за здоров'я тривала 30 років. Вона завжди рівнялась на середньовічних лицарів і жила з однією фразою:
                             «Убий, не здамся!»
         При перших симптомах😷 звертайтеся негайно до лікаря.
    Будьте здорові! Дихайте вільно! Життя дуже коротке, цінуйте його.

 І знаю я: є чари в тихім слові

           « Поезія – завжди неповторність,                                                              Якийсь безсмертний дотик до душі»

                                                                                                                Ліна Костенко

        День поезії – свято словесної чуттєвості й довершеного вміння кількома словами висловити невисловлене. 21 березня 1999 року прийнято рішення про запровадження Всесвітнього Дня поезії. 
    Як зазначив генеральний директор ЮНЕСКО  з нагоди Всесвітнього дня поезії: “Поезія – це найважливіше культурне явище, всеосяжна мова, необхідна для зближення народів, яка передає внутрішнє прагнення людини, є відображенням і дзеркалом суспільства, дієвим важелем творчості, прогресу та всезагального розвитку”.
      З нагоди 21 березня у сільській бібліотеці було відкрито книжкову виставку «І знаю я: є чари в тихім слові».
    Невідомо, хто вперше почав писати вірші. Але поезія -- це, напевно, одне з найбільш загадкових гуманітарних досягнень людства. Чи існує магія поезії? Так! Вона існує! Переконатись в цьому  може кожен відвідувач Сваричівської бібліотеки. У нашому фонді зібрані справжні перлини поезії, які створили поети у різні віки. Немає відповіді на питання, в чому секрет поетичних чарів. Поезія залишається загадкою. Тим більше вона вабить читачів. Навіть той хто кричить: -- Не люблю віршів всіляких поетів!, мабуть, просто не читав шедеврів. Інакше обов'язково знайшов би собі поетів до душі.
  У житті все починається з чогось: річечка із струмочка, дерево із коріння. Так і поезія входить в наше життя з дитинства і залишаться з нами до кінця. Кожний знаходить в ній щось своє, близьке і зрозуміле. Духовно бідною залишається та людина, якій байдуже поетичне слово.
    Віримо, що коли закінчаться карантинні обмеження, ви обов'язково захочете торкнутись поетичної струни її величності Поезії. А майстрам пера бажаємо творчого натхнення, невичерпної енергії, рясних поетичних врожаїв! 

 “Жінка, яка стала сумлінням нації”

«Її пісні – як перло многоцінне,

Як скарб серед земних марнот.

Тим паче зараз, при такій війні, -

Що помагає не вгашати духа,

     Як не співцями створені пісні ?». 

                                                    Ліна Костенко

Ліна Костенко…Вона мріяла літати, працювала педагогом, і тільки розкривши свій талант стала «невловимою королевою української поезії» і слова її стали літати у світі як «високовольтні лінії духу»...
19 березня 2021 року Ліна Василівна Костенко відзначає свій 91-й день народження. Геніальна українська улюблениця, поетеса-шістдесятниця, лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), Премії Петрарки (1994), нагороджена медаллю Святого Володимира, Почесною відзнакою Президента України (2000). У 2000 р. стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги і нагороджена Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року. 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним із лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році. Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.
Це ЖІНКА-ГЕРОЙ, котра принципово відмовилася від Премії Золотий Письменник України та звання Героя України, мотивуючи, що ці нагороди «як політична біжутерія їй не потрібні», адже у неї головне – Ім’я. Одна із найвпливовіших жінок давньої та сучасної України, яка стала незаперечним моральним авторитетом для українців. Вона ніколи влади не боялася. Пише, що хоче і говорить, що думає.
 Не випадково, що наша геніальна поетеса - Ліна Костенко народилась саме ранньою весною, коли від сну просинається природа, оживає все навкруги, зеленіє, зацвітає, починає на повну силу вирувати життя…
Вона  належить до тих поетів, які приходять у світ, щоб змінити його. Для багатьох її ім’я уособлює альтернативну, тобто справжню Україну. Вона є тим міцним магнітом, що тримає український світ, знаковою постаттю своєї епохи.
         Ліна Василівна всією своєю творчістю, своїм героїчним життям утверджує -  Життя,  Мир,  Добро, Злагоду, Красу ! 
         Своєю творчістю вона дарує духовне просвітління.
Її горде мовчання – це життєва позиція, а творче спілкування – це словесна зброя у вигляді інтелектуальної поезії. А поезія її про жінку, про любов, про красу рідної мови та Україну надихає кожного і не перестає звучати.

Запрошуємо відкрити для себе дивовижний світ творчості
 Ліни Костенко.

Маруся Чурай : іст. роман у віршах / Л. Костенко. – К. : Дніпро, 1982. – 136 с. – (Cерія «Романи й повісті» ; № 2).

У 1987 р. за роман у віршах «Маруся Чурай» та збірку «Неповторність» Ліна Костенко була удостоєна Державної премії України імені Тараса Шевченка. Працюючи над твором, поетеса використала скупі історичні відомості про легендарну Марусю Чурай, образ якої зливається з образом України :«Ця дівчина не просто так, Маруся. Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.».

Берестечко : іст. роман / Л. Костенко ; іл. С. Носка. – Вид. 2-ге. – Львів : КАМЕНЯР, 2007. – 170 с. : іл.

Ця книга про одну з найбільших трагедій української історії – поразку під Берестечком. Та з якою силою лунають слова: «поразка – це наука, ніяка перемога так не вчить». Стиль оформлення видання відразу налаштовує читача на трохи незвичайне сприйняття твору.

 

Маруся Чурай ; Дума про братів Неазовських / Л. Костенко // Поезія : Ліна Костенко. Олександр Олесь. Василь Симоненко. Василь Стус. – К., 2008. – С. 5-184. - (Бібліотека школяра).

До книги увійшли поетичні твори Л. Костенко, що рекомендовані шкільною Програмою з української літератури.

Життя іде і все без коректур,

і як напишеш, так уже і буде.

 

Мадонна перехресть : [вірші] / Л. Костенко. – К. : Либідь, 2012. – 110 с. : фот.

Це книжка дуже особиста – вона присвячена коханій доньці Оксані.

До збірки увійшли нові, а також раніше не друковані поезії, зокрема мініатюри. Світлини з особистого архіву Ліни Василівни – підтвердження довіри до свого читача.

 Відкрийте сторінки цих книг і багатогранний світ поезії Ліни Костенко подарує вам незабутні миті.

 “…Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття”

                                                             Щовесни, коли тануть сніги
                                                                                   І на рясті засяє веселка,
                                                                                   Повні сил і живої снаги
                                                                                   Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.
    Немає в Україні такої родини , в якій би не розповідали про славетного сина української землі – ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА, в якій би не були б знані його вірші, не лунали б його пісні.
    Відкривайте для себе, для дітей, Шевченка, всі його грані життя і творчості!
    В бібліотеці діє книжкова викладка, приурочена життю і творчості великого Кобзаря

“…Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття”.

    Читаймо більше Кобзаря!

    Адже сам Шевченко любив читати вголос і роздавав свої рукописи і тому був широко знаний ще за свого життя.
    Він – наша гордість, наша слава. Поповнюйтесь духом шевченкового слова, щоб відчути себе дітьми народу, який жив, живе і буде жити вічно.
    У кожній хаті нехай живе мудре, ніжне, пророче  слово нашого Кобзаря.

 Тарас Шевченко: невідомі сторінки життя

     10 невідомих фактів

  Усі дослідники творчості та життя Шевченка називають його картину “Катерина” збірним образом, тому що візуально вона “зібрана” з крупинок – частина від сестри поета, частина від матері, частина від кожної жінки, які зустрічалися на шляху Кобзаря, це – образ жіночих страждань та болю, людської сили та розпачу. Та наперекір цим ствердженням, Катерина Шевченка – це реальна людина і доказом цьому є обручка на пальці дівчини. Ця деталь йде всупереч з ідеєю картини – покинутої, самотньої дівчини, але, мабуть, були у автора причини не прибирати з образу цю річ.

-ІІ-ІІ-

     Любов до матері Шевченко проніс через усе життя, але була людина, яку поет не тільки трепетно кохав, а ще вважав святою. Це – його сестра Катерина, його трепетна і ніжна няня.

-ІІ-ІІ-

      Тарас Шевченко був дуже аскетичний у житті. До питання одягу він ставився дуже просто – немає дірок – можна носити. Якось, у Переяслові, у свого приятеля М. Козачковського Тарас Шевченко залишився погостювати на декілька тижнів. Козачковського дуже дратував зовнішній вигляд Шевченка – він ні з ким не спілкувався та став недбалим до себе. Про замовлення нового одягу й чути не хотів. Тоді, одного разу, за тиждень перед отриманням поетом заробітної платні від Київської Археографічної комісії, Козачковський покликав кравця і, поки поет спав, попрохав його зняти мірку із його старої одежі. Коли Шевченко одержав гроші, кравець приніс нового жупана. Тарас Григорович був дуже здивований та почав допитуватися: “Як? Який жупан?”, а кравець відповідає: “Ви ж, панотчику, замовляли жупан на сьогодні, й мірку знімав із вас і Ви торгувалися зі мною…”.

-ІІ--ІІ-

        Думи про тяжку долю поневоленого народу були самими тяжкими у душі поета. До останніх днів Шевченко жив надією про відміну кріпосного права.

Незадовго до смерті 19 лютого 1861 року до важко хворого поета зайшов його знайомий Ф.Черненко. Це був день, коли усі мешканці Росії очікували відміни кріпосництва. Черненко почав допитуватися про самопочуття, але Шевченко почав голосно питати: “Що? Є? Є воля? Є маніфест?”, але Черненко нічого не відповів, а Тарас Григорович продовжував: “Так нема? Нема? Коли ж буде?”.

Та не почувши знову відповіді, заплакав. Вже потім стане відомо, що цар того дня підписав маніфест, але оголошувати його до початку посту заборонив, щоб народ зустрів свою волю не по шинках, а по церквах. Це трапилось напередодні смерті Шевченка. Але, попри все, поет дочекався втілення мрії усього свого життя – свободи свого народу.

-ІІ-ІІ-

        

         Мало хто знає, що мати Тараса була вільною, а тільки після заміжжя з кріпаком, теж стала кріпосною.

-ІІ-ІІ-

    Батько Тараса був грамотним. Хотів, щоб грамотними були і його діти. Так от, коли Тарасу виповнилося вісім років, батько віддав його вчитися грамоті в церковно-приходську школу. Потрібно сказати, що на Україні більшість шкіл при церквах були польськими. Так от, православні школи були рідкістю. Це у дійсного статського радника графа Василя Енгельгардта і управителем був колишній однополчанин, ротмістр у відставці, українець Михайло Дмитренко, і церкви в селах були православними, і вчили не латині і Катехізму, а Псалтирю на церковнослов'янській. Про цей період навчання відомо мало, але знаємо, що вчитель шмагав учнів нещадно, як і було заведено в ті часи, коли вважалося, що ніщо так не закріплює пам'ять, як биття. Та от одного разу, Тарас знайшов у школі свого вчителя, який лежав п'яний, знайшов палицю та відлупасив вже за всіх, як міг, вчителя. Цю історію він потім розповість своїм друзям.

-ІІ-ІІ-

           Вдача та його величність випадок відіграли у житті Шевченка величезну роль. Адже завдяки цьому одного разу при перших спробах малювання він так захопився, що не відчув, як задрімав. Все було б добре, але він забув про запалену свічку. Вона упала та почалася пожежа. За грубе порушення протипожежних правил – був покараний, але власник маєтку його запам'ятав! Як кажуть, око поклав. Саме тоді він помітив Тарасові здібності до малювання та сприяв у майбутньому навчанні.

        

-ІІ-ІІ-

          Ще один факт стосовно вдалих обставин – у свій час відомий художник Карл Брюллов охрестив пана Енгельгардта-молодшого “найбільшою свинею в Торжковская туфлях”. Вступивши в наслідні права , молодий пан намагався відповідати татонькові-аристократу: керуючому було наказано з кріпаків-дітей набрати дюжину хлопчаків, придатних до роботи кухаря, лакея, кучера, форейтора, домашнього живописця. Таким чином, бажання пана реалізували мрії майбутнього Кобзаря.

          Тарас Шевченко вчився у школі дуже добре. Та коли хлопцеві вже виповнилося 11 років дяк запропонував йому виконувати обов’язки “консула”, а за відсутності дяка, читати над покійниками Псалтир за двадцять відсотків від принесеного людьми. Це давало і якійсь заробіток, і певну повагу дітей-школярів. 

-ІІ-ІІ-         

      Жінки відігравали важливу роль у житті Шевченка. Одного разу, коли Тарас малював з натури мармурові скульптури Літнього саду, він познайомився з молодим чоловіком, який представився Іваном Сошенком. У молодих людей виявилося багато спільного. Фраза “не було б Сошенка – не було б Шевченка” містить багато істини. Іван познайомив Тараса з багатьма художниками. Друзі посварилися через…жінок: Сошенко був закоханий у Машеньку, племінницю господині квартири, яку знімав, а Тарас почав крутит из дівчиною роман. Враховуючи все, що зробив Сошенко для Тараса, Шевченко таки не поступився почуттями заради ліпшого друга…