1 червня -- День захисту дітей

    Діти-маленькі частинки великого щастя, ім'я якому-Життя! Діти-це диво, яке наповнює життя кожного дорослого щирою радістю і теплотою. Діти так потребубть любові, турботи і батьківської ласки!

  У День Захисту Дітей Сваричівська бібліотека бажає кожній дитині міцної сім' ї і всього необхідного для безтурботного дитинства. Нехай дитячі посмішки висвітлюють нашу планету, і кожен із маленьких мешканців нашої землі буде здоровим і щасливим.

 Всесвітній день вишиванки

У культурі кожного народу є речі, які яскраво відображають його особливу національну традицію в Україні таким символом є вишиванка – своєрідний унікальний код українського етносу з зашифрованими оберегами та знаками.
        Традиційно в Україні цей день відзначається в третій четвер травня. Цьогоріч відзначається ювілейний 15-й Всесвітній день вишиванки що припадає на 20 травня.

Україно, одінь вишиванку,

Пригадай, як колись було.

Її гордо носило місто,

І пишалося кожне село.

Україно, носи вишиванку

В будні і свята носи

Бо ніде не знайдеш більше в світі

Неповторної диво краси.

        Бібліотека пропонує вашій увазі вишиванки, які ми любимо одягати, фото зібрані різних років, але всі вони тою, чи іншою мірою були пов’язані з нашою бібліотекою. Багато хто впізнає і пригадає, де і коли фотографувались. Можливо комусь приглянеться вишиванка, або якийсь узор, який в майбутньому перетвориться на нову вишиванку.

Також пропонуємо переглянути репортаж про одну з провідних вишивальниць України, членкиню Національної спілки майстрів народного мистецтва України, лауреата Гранд-премії ім. Федора Гнідого Харківської ОДА та Харківської обласної ради, автора книжки "Полотняні письмена" Любов Бугар уродженку села Сваричів.

   Тож приєднуйтеся до святкування, одягайте вишиванку, щоби наш сьогоднішній, такий незвичний світ, наповнився неабиякою красою та гарним настроєм, вірою, що ми єдині та надією на те, що все буде добре!

        

 В. Стефаник –велетень духу і лицар свободи

  

 “Я писав тому, щоби струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена. Це мені вдалося, а решта — це література”.

                                                                Василь Стефаник

Його називали Володарем дум селянських, Мужицьким Бетховеном, а він вважав себе Великим страдником. Над ним висіло прокляття за сподіяний предками злочин — знав, що має спокутувати його. Від того все навколо було чорним, як мужицьке поле.   Чув себе листком берези, котрого пірвав вітер, забрав від мами. Постійно мучив його неспокій. Ніде не знаходив пристановища. Вчився на лікаря, але не став ним. Був послом до віденського парламенту, але нічого суттєвого зробити не зміг.  Жив у боргах. Соромився своєї бідності. Боліли йому людські страждання. Натягував від того струни душі своєї і виливав свій біль на папері. Постійно сумнівався, чи його письмо буде зрозумілим...     
           Все це про видатного класика  української літератури, письменника – новеліста Василя Семеновича Стефаника.
        14 травня 2021 року виповнюється 150 років від дня народження Василя Стефаника — українського письменника, який почав працювати на межі ХІХ та ХХ століть та здобув всесвітню славу майстра експресіоністичної новели. Художні твори прозаїка вміщуються в одному томику, але його ім’я стоїть поряд з іменами найвидатніших новелістів світу. Вони вражають своєю виключною правдивістю, справжньою оригінальністю і художньою досконалістю.
        «Стефаник – це митець з Божої ласки. Він досконало володіє формою і має подиву гідний смак у доборі своїх творчих засобів. Він уміє найпростішими засобами справити якнайбільше враження», - так казав про Стефаника  Іван Франко.
        Твори В. Стефаника перекладено багатьма мовами світу.
        В бібліотеці до цієї дати оформлена тематична поличка " В.Стефаник –велетень духу і лицар свободи", яка познайомить наших читачів з творчим доробком класика української літератури.
      

А для тих, хто в силу якихось об’єктивних причин не зможе відвідати нашу бібліотеку, ми пропонуємо познайомитись з деякими цікавими фактами  з життя Василя Семеновича Стефаника:

• Виходець з багатої селянської родини, його тато походив із запорізьких козаків і був війтом села, але мав непростий характер.

• В дитинстві Василь виносив тютюн та інші речі наймитам, щоби ті розповідали йому цікаві історії, легенди, перекази.

• Навчався в Ягелонському університеті на медичному факультеті (м. Краків), однак навчання не завершив, і медицини ніколи не практикував.

• В часи навчання у Кракові він швидко входить в поважне культурно-мистецьке життя. Дружить з Вацлавом Морачевським, Станіславом Пшебишевським, Яном Каспровичем та Владиславом Орканом.

• Профінансував перші видання свого гімназійного товариша Леся Мартовича, який потім теж став відомим письменником. За кошти Стефаника були видані “Нечитальник” та “Лумера”.

• У 1908 р. селяни обрали В. Стефаника депутатом Віденського парламенту. З 1908-1918 роки Василь Стефаник разом з Андрієм Шептицьким були послами до австрійського парламенту.

• Письменник значну увагу приділяв зовнішності, тому завжди мав елегантний вигляд.

• Стефаник одягався в найдорожчого кравця в Кракові. Гроші на одяг пересилала мама таємно від свого чоловіка.

• Ніколи не одягав вишиванку.

• Дуже любив слухати пісні, особливо у виконанні Соломії Крушельницької, проте сам доброго голосу не мав.

• Одружується з Ольгою Гаморак, дочкою священика, посла до Галицького сейму. Шлюб Стефаник брав у Львові, у Соборі Святого Юра, а вінчальними батьками були Іван Франко та Северин Данилович.

• У шлюбі народилося троє синів: Семен, Кирило та Юрій. Найстарший син — Семен — тривалий час був головою Львівського облвиконкому, працював директором музею І. Франка у Львові. Середульший — Кирило — був директором музею В. Стефаника. Наймолодший син — Юрій — у 1944 р. емігрував до Канади.

• Правнуки письменника й донині приїздять до прадідівської оселі, підтримують її, доглядають за сімейним садом.

• У сімейному житті письменник любив дисципліну та порядок. В хаті була ідеальна чистота, оселя вражала комфортом. І донині в будинку-музеї В. Стефаника збереглися меблі, що були ще за його життя.

• Коли всі збиралися на обід, завжди була точна година. Зазвичай сім’я обідала о першій годині дня. Коли сини запізнювалися, то Василь був дуже тим не задоволений .А якщо хтось запізнювався на вечерю, то кухарка взагалі не мала права подавати їжу.

• Першою публікацією була стаття «Жолудки наших робітничих людей та читальні», єдина, яку автор підписав псевдонімом Василь Семенів ( журнал “Народ”,1980 р.)

• 1897 року Стефаник вперше опублікував свої художні твори в чернівецькій газеті “Праця”. Тут було вміщено кілька новел, зокрема, “Синя книжечка”, “Виводили з села”, “Стратився”, “У корчмі”, “Побожна”, “Сама-самісінька”.

• На відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві В. Стефаник познайомився з письменниками М. Старицьким, Б. Грінченком, Панасом Мирним, М. Коцюбинським, Г. Хоткевичем, В. Самійленком, X. Алчевською, М. Вороним.

• Творча спадщина налічує 72 новели. Усі твори вражають реалістичністю зображених персонажів, оринігальністю стилю та художньою досконалістю.

• Іван Франко писав про Стефаника у 1901 році: «Письменник, яким уже нині можемо повеличатися перед світом».

• У 1928 році уряд Радянської України призначив йому особисту пенсію за заслуги у розвитку літератури. Однак у 1933 році він відмовився від неї, дізнавшись про штучний голодомор. Довідавшись про це, митрополит Андрій Шептицький допомагав письменнику матеріально.

• У 1941 році в будинку письменника в селі Русові відкрито літературно-меморіальний музей.

Помер В.Стефаник 7 грудня 1936 р., залишивши по собі «люту кривавицю – біля семи десятків новел. І справді, писав мало, а написав багато, бо створене ним – велике і величне», – писав Гнат Хоткевич.

 Я перед нею помолюся, як перед образом святим

За все, що маю, дякую тобі

                 За все, що маю і що буду мати...

День Матері відзначається у травні, бо це місяць Пречистої Діви Марії, яка благословила у хресну путь свого сина – спасителя людства. У травні коли природа мати виряджає свою доню Землю в пишному уборі весняних квітів у дорогу життя, праці і радості, люди висловлюють подяку материнській самопожертві і відзначають День матері.
        Кожний з нас все життя пам’ятає ніжні, ласкаві руки матері, її голос, посмішку. А скільки безсонних ночей проводить матір біля колиски, доки діти підростуть. І хоч це вже давно не колиска, а нові зручні ліжечка, але колискові звучать над ними сповнюючи немовлят любов’ю і добром.
     Мама росте з нами так тихо, як тихо ростуть дерева, як тихо сходить сонце. Мамина усмішка, мов пелюстка квітки і промінчик сонця. Мамине слово, мов вечірня молитва. Як хочеться пригадати ту мить, коли вона схилилася над колискою. І не важливо: дорослі ми чи малі,здається, вона зажди була і є з нами. Вона завжди благословляє нас на добро. У будь-яку хвилину,щомиті – мама наша надія і порятунок.
     Тому звертаємось до всіх, -  говоріть, телефонуйте, пишіть своїм мамам! І  не важливо, яка відстань Вас розлучає з матір’ю, головне що ви її любите! Це вона  подарувала вам життя, а потім мов ангел-охоронець, оберігає вас, закривають своїм крилом і люблячим серцем від всіх негараздів. Вона у Вас одна! Вона найкраща! Вона найрідніша!

               

    Ми бажаємо всім Матерям міцного здоров’я, довгих літ життя і щоб сльози на їхніх очах проступали лише від радості і щастя!
    Бо  материнська любов мов квітка…
    Така ж ніжна, така ж зворушлива і така ж  прекрасна!

 Святе й величне слово - Мама

    Травень – місяць квітів і свят. Одним із найдушевніших   і  найтепліших є День Матері.   Адже мама  - це та стіна, той фундамент, підтримка, які дають змогу встояти, втриматись. Ніхто так не порадіє і не поплаче з нами, як мама. Вона – сонце й небо. Адже саме мама дає життя і веде по життю.

       

     Пропонуємо Вам зробити фото або відео зі своїми матусями під час читання віршів або творів та надіслати нам на електронну адресу: svarychiv_lib@ukr.net і ми опублікуємо їх на своїй сторінці.

 Пізнаймо писанки секрет

Писанко чудова, різно кольорова,

ти стоїш над світом у величі, красі.

Тебе споглядають, тебе прославляють

Божі люди світу і на Небесі.

Українська писанка стала невід’ємною частиною Великодня. Існує багато красивих легенд про походження писанки у християнстві. Але значення не змінилося, вона символізує народження життя, його безперервність та оновлення. Писанку вважали чудодійною вже з нанесенням на неї орнаменту. Це своєрідний оберіг від усякої нечисті, хвороби, вогню і нещасть.

Напередодні пасхальних свят  господині печуть паски, фарбують крашанки, розписують писанки. А чи знаєте ви , що в місті Коломия, що на Івано – Франківщині розташований один із найоригінальніших музеїв України – музей Писанки, який визнано новітнім чудом України. Тоді запрошуємо разом віртуально відвідати музей.

Єдина у світі культурна установа, збудована у вересні 2000 року спеціально для збереження і експонування творів писанкового розпису – писанок.

Урочисте відкриття музею "Писанка" відбулося 23 вересня 2000 року, під час Х Міжнародного Гуцульського фестивалю. Концепцію експозиції музею розробила директор Я.Ткачук, а втілили в життя коломийські художники В.Андрушко та М.Ясінський.

Виставкова зала розташована в оригінальній будівлі у вигляді величезної писанки. Колекція писанок налічує понад 12 тис. екземплярів. Експонати зібрані з усіх куточків України, деякі привезені з Пакистану, Шрі – Ланки, Білорусі, Польщі, Чехії, Швеції, США, Канади, Франції, та Індії.

Сама по собі писанка – це переважно куряче (гусяче) яйце, розписане за специфічною технологією воском і зафарбоване природними, чи аніліновими фарбниками. Традиція такого розпису в гуцульському регіоні сягає глибин багатовікової історії й становить унікальне надбання творів мініатюрного живопису, орнаменти у яких збережено за язичницькими символами.

     

Протягом кількох десятиліть невідомим залишався метод зберігання і реставрації писанки, який винайшли коломийські музейники. Завдяки цьому тепер усі зацікавлені мають змогу милуватися філігранністю гуцульських писанок.

В музеї існує традиція - перші особи держави під час відвідин музею отримують подане  професійною писанкаркою біле куряче яйце, розтоплений бджолиний віск і писачок, яким залишають свій автограф на поверхні яйця, а далі розписують як писанку.

В експозиції музею є писанки з підписами Президентів України Л.Кучми, В.Ющенка, багатьох видатних політичних діячів України.

Архітектурна споруда у формі найбільшого у світі писанкового яйця стала візиткою Коломиї і приваблює відвідувачів з усіх країн.

 23 квітня - Всесвітній день книги 
та авторського права

 Книга - це джерело освіти, знання і

якщо збагачення, то збагачення

культурного і душевного.

   Рильський М.

          

     Сьогодні, коли без Інтернету та цифрових технологій важко уявити собі життя та роботу, здається, що книга відступає на другий план. Але це зовсім не так. Книга була і залишається незамінним супутником людини, її мовчазним радником, всезнаючим помічником, невичерпним джерелом мудрості.

         Всесвітній день книги та авторського права відзначається щорічно 23 квітня. Це свято було започатковано ЮНЕСКО  в 1995 році для підтримання та розвитку розповсюдження книг.

Чудова традиція святкування Дня книги народилась в Каталонії у День Святого Георга, коли традиційно дарували троянду за кожну куплену книгу. Цього дня також було прийнято дарувати книги близьким. Однак, серйознішою причиною для вибору саме цієї дати послужило те, що багато відомих письменників народились або померли 23 квітня. Наприклад: Мігель Сервантес, Вільям Шекспір, Лопе де Вега, Моріс Дрюон, Володимир Набоков та ін. До названих можна також зарахувати Григорія Тютюнника, Василя Земляка, Олександра Гаврилюка, Андрія Куркова.

 Це один із знакових днів у нашому міжнародному календарі. Талант письменника - яскрава демонстрація духовного начала всього людства. Уміння висловити свої почуття і переживання, думки і образи, події і відносини, і багато чого, що так чи інакше зв’язується з людським світоглядом - справжній дар. Сказати і бути почутим, знайти розуміння і відгук у серцях вдячного читача - це мета будь-якого автора. Далеко не всім вдавалося досягти її. А деякі навіть випереджали свій час, будучи натхненниками і законодавцями нових підходів, і нових поглядів.

      

        Книга - це незамінний носій інформації. Завдяки книгам ми     не тільки отримуємо простий і зрозумілий доступ до ідей і        знань, моральних і духовних цінностей, ми торкаємося до            справжніх творчих досягнень та розумінню краси нашого            людства.

Треба відмітити і другу частину цього свята - це «авторське право» або на англійські мові «copyright». Авторське право було прийнято, щоб захистити інтелектуальну власність в будь-якій формі прояву. Спочатку авторське право захищало писемні прояви, такі, як книжки й брошури тощо, тому власне і святкується разом з днем книги. А тепер це може бути і малюнок, і скульптура, і навіть комп’ютерна програма.

Для усіх, хто шанує й розвиває друковане слово представлена виставка «З книгою через віки». Запрошуємо до перегляду.