Тарас Шевченко: невідомі сторінки життя

            Жінки в житті Тараса Шевченка

    КОХАННЯ – маленьке слово, яке містить у собі такий глибокий зміст. Як гармонійно можуть поєднуватись у ньому і радість, і смуток, неймовірне окрилення і в той же час нестерпні муки.
    Жінки і почуття кохання до них відіграли значну роль в житті і творчості Шевченка. Тарас Григорович Шевченко, з одного боку, був дуже щасливою людиною – він кохав і був коханим, а з іншого – глибоко нещасним в особистому житті, бо мрія усього його життя про дружину, дітей, про родинне щастя залишилася сном… До сьогодення дійшли усі історії кохання, які трапилися на життєвому шляху великого Кобзаря. Усі вони залишили свій слід та відіграли значну роль у його творчості.
    Першим коханням, першим сильним почуттям Тараса Григоровича стала його подруга по дитинству – ОКСАНА КОВАЛЕНКО. ЇЇ трагічна доля стала його особистою трагедією.

              Ми вкупочці колись росли,

              Маленькими собі любились,

              А матері на нас дивились

              Та говорили, що колись

              Одружимо їх. Не вгадали.

              Старі зарані повмирали,

              А ми малими розійшлись

              Та вже й не сходились ніколи.

              Мене по волі і неволі

              Носило всюди…

   

     Упродовж подорожі у Вільнюсі 1829-1831 років Шевченко захоплюється польськой дівчиной – швачкой ЯДВІГОЮ ГУСІКОВСЬКОЙ, яку він лагідно й ніжно називає “Дзюня”.
     Навчаючись у Академії мистецтв у Петербурзі, Шевченко закохується у дівчину-натурницю АМАЛІЮ ІВАНІВНУ КЛОБЕРГ, яку він згадує в повісті “Художник”. Вона лагідно називала Тараса “Чевченком”.
       А далі наперекір долі і здравому сенсу Тарас стає на коліна через кохання перед дружиною свого друга Платона Закревського ГАННОЮ. “А Ганні вродливій скажи, що як тільки очуняю та кожух пошию, то зараз і прибуду з пензлями і фарбами на цілий тиждень…”, -- так пише Шевченко у листі до брата чоловіка Ганни, В.О.Закревського. Поет присвятив її поему “Слепая”, “Г.З.” та “Якби зустрілись ми знову…”.

    Яготин. Маєток М.Г.Рєпніна-Волковського. ВАРВАРА РЄПІНА: “Шевченко зайняв місце в моєму серці, я часто думала про нього, я бажала йому добра притому, завдчки моїй запальності, зараз же і як найбільше”. Варвара першою назвала його геніальним та мамим талановитим у світі.

      Під час першої подорожі Україною, у Кирилівці Шевченку сподобалась донька попа Григорія Кошисі – ФЕОДОСІЯ. На цій дівчині Тарас вирішив одружитися, але оримав гарбуза.

     1855 рік. Заслання. Новопетрівське укріплення. Тарас зустрічає та захоплюється дружиною коменданта Новопетрівського укріплення УСКОВОЮ АГАТОЮ ОМЕЛЬЯНІВНОЮ. Про свої почуття до неї Шевченко писав: “Ця найпрекрасніша жінка для мене є благодать божа. Це одна-єдина істота, якою я захоплююсь іноді навіть до поезії”.

  20 вересня 1857 року Т.Шевченко прибуває до Нижнього Новгорода, де знайомиться з 16-річною артисткою КАТЕРИНОЮ ПІУНОВОЮ. Закохавшись, Шевченко попрсив у батьків Катрусі її руки, але мати відповіла, що Катя ще дитина, а Шевченко значно старший. Напочатку це був прекрасний роман Поет ай Актриси, але він не мав продовження…

    Згодом він закохується ще раз. Його кохання – МАРІЯ МАКСИМОВИЧ. Тарас малює її портрети та мріє про неї, але вона заміжня. Та всі замки, які Тарас малює про спільне життя, можуть існувати тільки у мареві щастя.

   Останнє кохання, що розбурхало серце поета – це ЛУКЕРІЯ ПОЛУСМАК. Спільне минуле (кріпацтво), почуття, любов до України малювали надію на створення щасливої родини та раю й затишку в ньому. Вони обговорювали весілля та переїзд до України, але цьому не судилося статися – Лукерія виходить заміж за перукаря, залишаючи рану на серці Тараса Шевченка, яка вже ніколи не загоїться…

    

"Ні, я жива, я буду вічно жити!"

    Люди, як зорі, залишають свій слід у свідомості майбутніх поколінь, особливо люди талановиті. Мовби крізь серпанок легендарності проступає до нас образ поетеси, образ ніжний і чистий.

   25 лютого в Україні відзначають 150-річницю від дня народження видатної української письменниці, поетеси, перекладачки, драматурга, культурної діячки Лесі Українки.

    Цей ювілей Лесі Українки включено до календаря пам’ятних дат ЮНЕСКО на 2020-2021 роки. В Україні пам’ятну дату цьогоріч відзначають на державному рівні, щоб підкреслити велич письменниці, яка зробила винятковий внесок у розвиток української літератури, культурне, освітнє, суспільно-політичне життя України.

    Час плине, а поезія Лесі Українки вічна. Поетичні рядки талановитої письменниці об’єднують людей різного віку, статі, професії.

   З метою вшанування пам’яті великої Українки та популяризації її творчості Сваричівська бібліотека презентує онлайн-читання та книжкову виставку-портрет "Ні, я жива, я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!",  яка дає можливість користувачам бібліотеки ще більше дізнатись про життєві факти Лесі Українки, згадати її твори.

    

         Тож запрошуємо всіх взяти участь у акції пам’яті видатної українки, а в майбутньому передавати дорогоцінні рядки її поезії і мудрість прийдешнім поколінням. 

Мова - духовний скарб нації

  

    21 лютого всі народи світу відзначають Міжнародний день рідної мови. Це незвичайне свято,   і відзначають його по-особливому. В цей день люди нагадують один одному про те, як важливо берегти рідну мову. Адже мова - це великий скарб народу. Це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе в наших серцях.  Свято досить молоде. Воно було запроваждено у листопаді 1999 року згідно тридцятої сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної і культурної багатоманітності. Починаючи з 2002 року , цей день відзначають  і в Україні.
       До відзначення Міжнародного дня рідної мови в бібліотеці організовано книжкову виставку " Мова - духовний скарб нації". Виставка допоможе читачам здійснити подорож  стежками української писемності. Через представлений матеріал на виставці читачі познайомляться з історією походження української мови, з народною мудрістю в українському слові, з майстрами рідного слова, з добрими порадниками та помічниками - різноманітними словниками української мови .

   Тож давайте будемо  разом берегти  і цінувати нашу рідну мову, її витончену красу і багатство!

 Вони сотнею пішли на небо…

                                                                         А сотню вже зустріли небеса…
                                                                                    Летіли легко,хоч Майдан ридав…
                                                                                     І з кров’ю перемішана сльоза…
                                                                                    А батько сина ще не відпускав…
                                                                                    Й заплакав Бог, побачивши загін –
                                                                                    Спереду – сотник, молодий, вродливий,
                                                                                    І юний хлопчик в касці голубій,
                                                                                    І вчитель літній – сивий-сивий.
                                                                                    І рани їхні вже їм не болять…
                                                                                    Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло…
                                                                                    Як крила ангела, злітаючи назад,
                                                                                    Небесна сотня в вирій полетіла…

“Герої не вмирать!” – саме цими словами Україна проводжала в останню путь своїх синів і дочок. Тих хто загинув за свою країну, за свій народ. Знову від нас пішли найкращі. Ті, для кого “справедливість”, “гідність”, “свобода”, “Україна” були не просто словами, а змістом їхнього життя.
    Євромайдан! Це був початок волевиявлення народу. Люди втратили відчуття страху перед смертельною небезпекою. То був духовний прорив, то нетлінний подвиг в ім’я майбутнього, в ім’я всього, що зветься Європейською Україною.
    20 лютого до Дня вшанування подвигу учасників Революції Гідності Сотні в світлиці бібліотеки організували виставку “Вони сотнею пішли на небо”. Також запалили свічку пам'яті та поставили квіти біля пам'ятника Небесної Сотні.

    На виставці представлені світлини героїв Небесної Сотні, фотографії з Майдану,книги перегорнувши, які можна ще і ще раз пригадати, як розпочиналася і тривала Революція Гідності.

    Наша мета – не дати забути про тих, хто загинув, вирішуючи долю і майбутнє нашої країни. Ми повинні завжди пам'ятати той день, коли перші янголи, віддавши життя за нашу свободу і незалежність, піднеслись до неба. Це день скорботи і, водночас, гордості за наш народ.

    Світла небесна пам'ять кожному, чиє життя обірвалося в серці української столиці. Це великий біль для кожного хто є українцем.

    Ми віримо, що ваша жертва, ціною у життя, недаремна!

 Крізь пекло афганської війни

                                                                        Війна в наш дім проникла тихо,

                                                           Згасивши тисячі життів,

                                                           І залишилась біль і лихо

                                                     Печалі вдів і матерів.

                                                                 Хто ж відповість за юні долі

                                                          У крові викупаний стяг?

                                                         Коли і як приспати болі

                                                                         В людських знівечених серцях…

                                                                А, може, скажуть кладовища

                                                          Устами жадібних троянд,

                                                                          Чом дев’ять літ там юність нищив

                                                             Для нас чужий Афганістан?

                                                                               Михайло Малиновський

    Щорічно 15 лютого в Україні відзначають День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. У цей скорботний день Україна схиляє голову перед своїми синами, що воювали та загинули в 16-ти країнах світу.
    15 лютого 2021 року виповнюється 32 роки із дня завершення неоголошеної війни.
Кожна війна – це лихо, трагедії, смерті. Але найбільш масштабним був афганський конфлікт. Та війна для нас тривала 3340 пекучих та тривожних днів. З глибокою шаною згадуємо сьогодні всіх, хто загинув під час виконання свого військового обов’язку за межами України. Але з особливим болем тих, хто не повернувся з Афганістану. Ви яскраве втілення вічних ідеалів благородства та високої внутрішньої краси солдата.
               “Війна в країні обпалених гір і пісків: Афган у спогадах ветеранів – афганців Рожнятівщини”--це книжка спогадів ветеранів-афганців, в тому числі і воїнів-афганців з Сваричева, яку видала Рожнятівська районна бібліотека, за участі всіх бібліотечних працівників району - це наша спільна вдячність колишнім воїнам-інтернаціоналістам за мужність і героїзм, за високу громадянську  відповідальність, бажаємо усім хто пройшов нелегкий бойовий шлях, міцного здоров’я, щастя й миру, успіхів у праці та добробуту в родинах. 

     Ця книга перенесе наших читачів в ті роки: Далекий грудень 1979 року… Далека, чужа країна Афганістан… Безглузда війна… Скільки смертей, скільки горя за десять років. Книга розкаже, що ця безглуздість не примушує героїзму наших воїнів там , в афганському пеклі.

                                    

       Пам’ятаймо ветеранів,завжди проявляймо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває досі.У спогадах, снах і думках...

            І нехай завжди над ними буде високе синє небо і світить яскраве сонце! Нехай в Україну повернуться довгоочікувані мир і спокій, щастя і радість!
 

А це ж так просто -- щастя дарувати!..

14 лютого – Міжнародний день дарування книг. Це добровільна ініціатива, започаткована ще в 2012 році американкою Еммі Бродмур. У цей день, зазвичай, прийнято дарувати книжки один одному та членам родини, залишати книжки в людних місцях, жертвувати твори друку бібліотекам.

Ввважається, що у цей день мають об’єднатися і ті, хто дарує книги, і ті, хто прищеплює любов до читання. Сьогодні – у Міжнародний день книгодарування ми хочемо висловити слова вдячності нашим дарувальникам за отримані книги. Серед подарованого нові книги: енциклопедії, словники, альбоми, сучасна художня література.

Можливо саме ваша книга стане комусь у пригоді: спонукає замислитись, чи дасть пораду, а може просто стане комусь гарним співрозмовником, чи додасть гармонії у життя.

Віримо, що подаровані Вами книги знайдуть своїх читачів і будуть їм корисними.

          У нас немає  “непотрібних” і “зайвих” дарунків!

 І в лютому можна бути чиєюсь весною…

Лютий – місяць холодний та морозний, але ми все одно його любимо за те, що святкуємо в ньому світле та чарівне свято всіх закоханих – День Святого Валентина.

Цей день в нашій країні став досить популярним, і всі ми залюбки поринаємо в атмосферу його чарівності.

До відзначення найромантичнішого свята долучилася і бібліотека. Напередодні 14 лютого підготовлено виставку – інсталяцію “І в лютому можна бути чиєюсь весною”.

На превеликий жаль, День Святого Валентина раз на рік, але романтичний настрій та стан закоханості хочеться відчувати кожен день. А допоможуть вам у цьому найкращі книги про кохання, в яких описані неймовірні та дуже чарівні історії.

             «Джейн Эйр» Шарлотта Бронте

Ця книга в першу чергу про силу волі та характер, а також про протистояння жорстокому світу та боротьбі з будь-якими негараздами. Не у кожного чоловіка знайдеться стільки мужності, як у головної героїні цього роману. Шарлота Бронте на прикладі своєї Джейн показує, що для жінки важливо вийти заміж за покликом серця, а не з примусу. Своїм романом письменниця кидає виклик патріархату і показує, що жінки можуть бути самостійними. Але головне, що цей твір несе в собі те, чого так не вистачає в сучасному світі – чистоту та щирість людських емоцій.

“Ті, що співають у терні” Колін Маккалоу

Чуттєва та зворушлива історія кохання. Кохання, що долає роки і кілометри, обітниці і закони! Бестселер «Ті, що співають у терні» австралійської письменниці Коллін Мак-Каллоу — справжня перлина світової романтичної прози. Єдина дівчинка поруч із синами Клірі — сіллю цієї землі, її надією на майбутнє, працьовитими нащадками австралійських фермерів — Меґґі змалечку була наче зайвою у власній чималій родині. Єдиний чоловік співпереживав її дитячим бідам із християнською любов’ю — католицький священик Ральф де Брікассар. У самотньому дівочому серці оселилося велике кохання. І кинуло виклик самим небесам… Як маленька пташина, що співає у терні свою першу й останню пісню, через життя, страждання, розлуки і втрати нестиме своє кохання до Ральфа Меґґі. Вкраде у Бога для себе найдорожче. І зазнає поразки, коли її суперниками стануть не чернечі обітниці й самозречення, а людські амбіції та марнославство. Та від троянд залишається попіл, бездоганна пісня стихає — лише кохання продовжує жити…

"Три товариші" Е.М. Ремарк

 Один з найвідоміших творів Ремарка, написаний у 1936 р., але є дуже  популярним і до сьогодення. Війна обпекла душі людей, і рани ще не  загоїлись. Але все можна подолати, коли поруч є два товариші  та кохана. Найвідоміший твір Ремарка – мабуть, найкрасивіша історія  людських почуттів.

“Голос перепілки” М. Ткачівська

Колись давно Борис звабив скромну сільську дівчину Стефу і відмовився від свого сина Мартина. Стефа та її малюк були приречені на голод і злидні. Тяжкі часи спіткали й самого Бориса — під час війни він опинився на чужині, в Німеччині. Там він зустрів землячку Ганну, яка до безтями закохалася в нього. Але доля розвела їх: Борис згодом повернувся до рідного села, став заможним господарем, а Ганна була змушена виживати з малою донькою на руках… Тим часом підростав Мартин. Він присягнувся ніколи й нічого не просити в батька, який викреслив їх із матір’ю зі свого життя. Та доля сплітається химерним візерунком: Мартин прагне одружитися з пасербицею свого батька — Марією…

 “Ангелы живут вечно” Світлана Талан

Дмитро полюбив співачку Єву з першого погляду, коли побачив її на сцені оперного театру. Він навіть не підозрював, що незабаром їхні взаємини перейдуть у щось більше. Доля приготувала закоханим випробування розлукою і важкою хворобою. Єва змушена була розлучитися з коханим, щоб уготований їй важкий шлях подолати на відстані. Дмитру належить або прийняти страшну реальність, або повірити в те, що любов перемагає всі життєві негаразди. Чи витримають вони таку перевірку почуттів або з часом втратять надію на зустріч?

           

 “Повернутися дощем” Світлана Талан

    Чи була Настя готова до того, що чекало на неї, коли їхала з вантажем волонтерської допомоги для добровольців «Айдару»? Чи Геник та Уля сподівалися зустрітися живими по той бік Іловайського котла? Чи Богдана Стефанівна вірила, що колись знову збереться разом велика родина, яку, наче поле соняхів, перепахала війна? Щоб вижити, треба навчитися бачити у приціл ворога, а не живу людину. Проте одного разу ти побачиш там з дитинства знайомі риси…

Такої великої кількості закоханих, як у бібліотеці, немає ніде. Звичайно ж, вони живуть на сторінках книжок, які ми із задоволенням пропонуємо прочитати.