Всесвітній день вишиванки

У культурі кожного народу є речі, які яскраво відображають його особливу національну традицію в Україні таким символом є вишиванка – своєрідний унікальний код українського етносу з зашифрованими оберегами та знаками.
        Традиційно в Україні цей день відзначається в третій четвер травня. Цьогоріч відзначається ювілейний 15-й Всесвітній день вишиванки що припадає на 20 травня.

Україно, одінь вишиванку,

Пригадай, як колись було.

Її гордо носило місто,

І пишалося кожне село.

Україно, носи вишиванку

В будні і свята носи

Бо ніде не знайдеш більше в світі

Неповторної диво краси.

        Бібліотека пропонує вашій увазі вишиванки, які ми любимо одягати, фото зібрані різних років, але всі вони тою, чи іншою мірою були пов’язані з нашою бібліотекою. Багато хто впізнає і пригадає, де і коли фотографувались. Можливо комусь приглянеться вишиванка, або якийсь узор, який в майбутньому перетвориться на нову вишиванку.

Також пропонуємо переглянути репортаж про одну з провідних вишивальниць України, членкиню Національної спілки майстрів народного мистецтва України, лауреата Гранд-премії ім. Федора Гнідого Харківської ОДА та Харківської обласної ради, автора книжки "Полотняні письмена" Любов Бугар уродженку села Сваричів.

   Тож приєднуйтеся до святкування, одягайте вишиванку, щоби наш сьогоднішній, такий незвичний світ, наповнився неабиякою красою та гарним настроєм, вірою, що ми єдині та надією на те, що все буде добре!

        

 В. Стефаник –велетень духу і лицар свободи

  

 “Я писав тому, щоби струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена. Це мені вдалося, а решта — це література”.

                                                                Василь Стефаник

Його називали Володарем дум селянських, Мужицьким Бетховеном, а він вважав себе Великим страдником. Над ним висіло прокляття за сподіяний предками злочин — знав, що має спокутувати його. Від того все навколо було чорним, як мужицьке поле.   Чув себе листком берези, котрого пірвав вітер, забрав від мами. Постійно мучив його неспокій. Ніде не знаходив пристановища. Вчився на лікаря, але не став ним. Був послом до віденського парламенту, але нічого суттєвого зробити не зміг.  Жив у боргах. Соромився своєї бідності. Боліли йому людські страждання. Натягував від того струни душі своєї і виливав свій біль на папері. Постійно сумнівався, чи його письмо буде зрозумілим...     
           Все це про видатного класика  української літератури, письменника – новеліста Василя Семеновича Стефаника.
        14 травня 2021 року виповнюється 150 років від дня народження Василя Стефаника — українського письменника, який почав працювати на межі ХІХ та ХХ століть та здобув всесвітню славу майстра експресіоністичної новели. Художні твори прозаїка вміщуються в одному томику, але його ім’я стоїть поряд з іменами найвидатніших новелістів світу. Вони вражають своєю виключною правдивістю, справжньою оригінальністю і художньою досконалістю.
        «Стефаник – це митець з Божої ласки. Він досконало володіє формою і має подиву гідний смак у доборі своїх творчих засобів. Він уміє найпростішими засобами справити якнайбільше враження», - так казав про Стефаника  Іван Франко.
        Твори В. Стефаника перекладено багатьма мовами світу.
        В бібліотеці до цієї дати оформлена тематична поличка " В.Стефаник –велетень духу і лицар свободи", яка познайомить наших читачів з творчим доробком класика української літератури.
      

А для тих, хто в силу якихось об’єктивних причин не зможе відвідати нашу бібліотеку, ми пропонуємо познайомитись з деякими цікавими фактами  з життя Василя Семеновича Стефаника:

• Виходець з багатої селянської родини, його тато походив із запорізьких козаків і був війтом села, але мав непростий характер.

• В дитинстві Василь виносив тютюн та інші речі наймитам, щоби ті розповідали йому цікаві історії, легенди, перекази.

• Навчався в Ягелонському університеті на медичному факультеті (м. Краків), однак навчання не завершив, і медицини ніколи не практикував.

• В часи навчання у Кракові він швидко входить в поважне культурно-мистецьке життя. Дружить з Вацлавом Морачевським, Станіславом Пшебишевським, Яном Каспровичем та Владиславом Орканом.

• Профінансував перші видання свого гімназійного товариша Леся Мартовича, який потім теж став відомим письменником. За кошти Стефаника були видані “Нечитальник” та “Лумера”.

• У 1908 р. селяни обрали В. Стефаника депутатом Віденського парламенту. З 1908-1918 роки Василь Стефаник разом з Андрієм Шептицьким були послами до австрійського парламенту.

• Письменник значну увагу приділяв зовнішності, тому завжди мав елегантний вигляд.

• Стефаник одягався в найдорожчого кравця в Кракові. Гроші на одяг пересилала мама таємно від свого чоловіка.

• Ніколи не одягав вишиванку.

• Дуже любив слухати пісні, особливо у виконанні Соломії Крушельницької, проте сам доброго голосу не мав.

• Одружується з Ольгою Гаморак, дочкою священика, посла до Галицького сейму. Шлюб Стефаник брав у Львові, у Соборі Святого Юра, а вінчальними батьками були Іван Франко та Северин Данилович.

• У шлюбі народилося троє синів: Семен, Кирило та Юрій. Найстарший син — Семен — тривалий час був головою Львівського облвиконкому, працював директором музею І. Франка у Львові. Середульший — Кирило — був директором музею В. Стефаника. Наймолодший син — Юрій — у 1944 р. емігрував до Канади.

• Правнуки письменника й донині приїздять до прадідівської оселі, підтримують її, доглядають за сімейним садом.

• У сімейному житті письменник любив дисципліну та порядок. В хаті була ідеальна чистота, оселя вражала комфортом. І донині в будинку-музеї В. Стефаника збереглися меблі, що були ще за його життя.

• Коли всі збиралися на обід, завжди була точна година. Зазвичай сім’я обідала о першій годині дня. Коли сини запізнювалися, то Василь був дуже тим не задоволений .А якщо хтось запізнювався на вечерю, то кухарка взагалі не мала права подавати їжу.

• Першою публікацією була стаття «Жолудки наших робітничих людей та читальні», єдина, яку автор підписав псевдонімом Василь Семенів ( журнал “Народ”,1980 р.)

• 1897 року Стефаник вперше опублікував свої художні твори в чернівецькій газеті “Праця”. Тут було вміщено кілька новел, зокрема, “Синя книжечка”, “Виводили з села”, “Стратився”, “У корчмі”, “Побожна”, “Сама-самісінька”.

• На відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві В. Стефаник познайомився з письменниками М. Старицьким, Б. Грінченком, Панасом Мирним, М. Коцюбинським, Г. Хоткевичем, В. Самійленком, X. Алчевською, М. Вороним.

• Творча спадщина налічує 72 новели. Усі твори вражають реалістичністю зображених персонажів, оринігальністю стилю та художньою досконалістю.

• Іван Франко писав про Стефаника у 1901 році: «Письменник, яким уже нині можемо повеличатися перед світом».

• У 1928 році уряд Радянської України призначив йому особисту пенсію за заслуги у розвитку літератури. Однак у 1933 році він відмовився від неї, дізнавшись про штучний голодомор. Довідавшись про це, митрополит Андрій Шептицький допомагав письменнику матеріально.

• У 1941 році в будинку письменника в селі Русові відкрито літературно-меморіальний музей.

Помер В.Стефаник 7 грудня 1936 р., залишивши по собі «люту кривавицю – біля семи десятків новел. І справді, писав мало, а написав багато, бо створене ним – велике і величне», – писав Гнат Хоткевич.

 Я перед нею помолюся, як перед образом святим

За все, що маю, дякую тобі

                 За все, що маю і що буду мати...

День Матері відзначається у травні, бо це місяць Пречистої Діви Марії, яка благословила у хресну путь свого сина – спасителя людства. У травні коли природа мати виряджає свою доню Землю в пишному уборі весняних квітів у дорогу життя, праці і радості, люди висловлюють подяку материнській самопожертві і відзначають День матері.
        Кожний з нас все життя пам’ятає ніжні, ласкаві руки матері, її голос, посмішку. А скільки безсонних ночей проводить матір біля колиски, доки діти підростуть. І хоч це вже давно не колиска, а нові зручні ліжечка, але колискові звучать над ними сповнюючи немовлят любов’ю і добром.
     Мама росте з нами так тихо, як тихо ростуть дерева, як тихо сходить сонце. Мамина усмішка, мов пелюстка квітки і промінчик сонця. Мамине слово, мов вечірня молитва. Як хочеться пригадати ту мить, коли вона схилилася над колискою. І не важливо: дорослі ми чи малі,здається, вона зажди була і є з нами. Вона завжди благословляє нас на добро. У будь-яку хвилину,щомиті – мама наша надія і порятунок.
     Тому звертаємось до всіх, -  говоріть, телефонуйте, пишіть своїм мамам! І  не важливо, яка відстань Вас розлучає з матір’ю, головне що ви її любите! Це вона  подарувала вам життя, а потім мов ангел-охоронець, оберігає вас, закривають своїм крилом і люблячим серцем від всіх негараздів. Вона у Вас одна! Вона найкраща! Вона найрідніша!

               

    Ми бажаємо всім Матерям міцного здоров’я, довгих літ життя і щоб сльози на їхніх очах проступали лише від радості і щастя!
    Бо  материнська любов мов квітка…
    Така ж ніжна, така ж зворушлива і така ж  прекрасна!

 Святе й величне слово - Мама

    Травень – місяць квітів і свят. Одним із найдушевніших   і  найтепліших є День Матері.   Адже мама  - це та стіна, той фундамент, підтримка, які дають змогу встояти, втриматись. Ніхто так не порадіє і не поплаче з нами, як мама. Вона – сонце й небо. Адже саме мама дає життя і веде по життю.

       

     Пропонуємо Вам зробити фото або відео зі своїми матусями під час читання віршів або творів та надіслати нам на електронну адресу: svarychiv_lib@ukr.net і ми опублікуємо їх на своїй сторінці.

 Пізнаймо писанки секрет

Писанко чудова, різно кольорова,

ти стоїш над світом у величі, красі.

Тебе споглядають, тебе прославляють

Божі люди світу і на Небесі.

Українська писанка стала невід’ємною частиною Великодня. Існує багато красивих легенд про походження писанки у християнстві. Але значення не змінилося, вона символізує народження життя, його безперервність та оновлення. Писанку вважали чудодійною вже з нанесенням на неї орнаменту. Це своєрідний оберіг від усякої нечисті, хвороби, вогню і нещасть.

Напередодні пасхальних свят  господині печуть паски, фарбують крашанки, розписують писанки. А чи знаєте ви , що в місті Коломия, що на Івано – Франківщині розташований один із найоригінальніших музеїв України – музей Писанки, який визнано новітнім чудом України. Тоді запрошуємо разом віртуально відвідати музей.

Єдина у світі культурна установа, збудована у вересні 2000 року спеціально для збереження і експонування творів писанкового розпису – писанок.

Урочисте відкриття музею "Писанка" відбулося 23 вересня 2000 року, під час Х Міжнародного Гуцульського фестивалю. Концепцію експозиції музею розробила директор Я.Ткачук, а втілили в життя коломийські художники В.Андрушко та М.Ясінський.

Виставкова зала розташована в оригінальній будівлі у вигляді величезної писанки. Колекція писанок налічує понад 12 тис. екземплярів. Експонати зібрані з усіх куточків України, деякі привезені з Пакистану, Шрі – Ланки, Білорусі, Польщі, Чехії, Швеції, США, Канади, Франції, та Індії.

Сама по собі писанка – це переважно куряче (гусяче) яйце, розписане за специфічною технологією воском і зафарбоване природними, чи аніліновими фарбниками. Традиція такого розпису в гуцульському регіоні сягає глибин багатовікової історії й становить унікальне надбання творів мініатюрного живопису, орнаменти у яких збережено за язичницькими символами.

     

Протягом кількох десятиліть невідомим залишався метод зберігання і реставрації писанки, який винайшли коломийські музейники. Завдяки цьому тепер усі зацікавлені мають змогу милуватися філігранністю гуцульських писанок.

В музеї існує традиція - перші особи держави під час відвідин музею отримують подане  професійною писанкаркою біле куряче яйце, розтоплений бджолиний віск і писачок, яким залишають свій автограф на поверхні яйця, а далі розписують як писанку.

В експозиції музею є писанки з підписами Президентів України Л.Кучми, В.Ющенка, багатьох видатних політичних діячів України.

Архітектурна споруда у формі найбільшого у світі писанкового яйця стала візиткою Коломиї і приваблює відвідувачів з усіх країн.

 23 квітня - Всесвітній день книги 
та авторського права

 Книга - це джерело освіти, знання і

якщо збагачення, то збагачення

культурного і душевного.

   Рильський М.

          

     Сьогодні, коли без Інтернету та цифрових технологій важко уявити собі життя та роботу, здається, що книга відступає на другий план. Але це зовсім не так. Книга була і залишається незамінним супутником людини, її мовчазним радником, всезнаючим помічником, невичерпним джерелом мудрості.

         Всесвітній день книги та авторського права відзначається щорічно 23 квітня. Це свято було започатковано ЮНЕСКО  в 1995 році для підтримання та розвитку розповсюдження книг.

Чудова традиція святкування Дня книги народилась в Каталонії у День Святого Георга, коли традиційно дарували троянду за кожну куплену книгу. Цього дня також було прийнято дарувати книги близьким. Однак, серйознішою причиною для вибору саме цієї дати послужило те, що багато відомих письменників народились або померли 23 квітня. Наприклад: Мігель Сервантес, Вільям Шекспір, Лопе де Вега, Моріс Дрюон, Володимир Набоков та ін. До названих можна також зарахувати Григорія Тютюнника, Василя Земляка, Олександра Гаврилюка, Андрія Куркова.

 Це один із знакових днів у нашому міжнародному календарі. Талант письменника - яскрава демонстрація духовного начала всього людства. Уміння висловити свої почуття і переживання, думки і образи, події і відносини, і багато чого, що так чи інакше зв’язується з людським світоглядом - справжній дар. Сказати і бути почутим, знайти розуміння і відгук у серцях вдячного читача - це мета будь-якого автора. Далеко не всім вдавалося досягти її. А деякі навіть випереджали свій час, будучи натхненниками і законодавцями нових підходів, і нових поглядів.

      

        Книга - це незамінний носій інформації. Завдяки книгам ми     не тільки отримуємо простий і зрозумілий доступ до ідей і        знань, моральних і духовних цінностей, ми торкаємося до            справжніх творчих досягнень та розумінню краси нашого            людства.

Треба відмітити і другу частину цього свята - це «авторське право» або на англійські мові «copyright». Авторське право було прийнято, щоб захистити інтелектуальну власність в будь-якій формі прояву. Спочатку авторське право захищало писемні прояви, такі, як книжки й брошури тощо, тому власне і святкується разом з днем книги. А тепер це може бути і малюнок, і скульптура, і навіть комп’ютерна програма.

Для усіх, хто шанує й розвиває друковане слово представлена виставка «З книгою через віки». Запрошуємо до перегляду.

 Заповідними місцями краю

        Рожнятівщина… Це величні і неповторні в красі своїй гори, покриті віковічними лісами, швидкоплинні гірські річки Лімниця, Чечва і Дуба, кришталево прозоре високогірне озеро Росохан  - «небесне око», барвистий килим полонин, де ростуть едельвейси, магічна дженджура, арніка, а на Івана-купала зацвітає загадкова папороть під таємничі мелодії бойківської дримби…

    Таким на мить постає в уяві цей чудовий бойківський край чарівної природи, невичерпних  земних багатств, визначних пам’яток минулого,  працьовитих і талановитих людей!

        Нашою гордістю є найчистіша  річка  Лімниця - найчистіша не тільки в Україні, а й у Європі.

     Сьогодні мандруючи віртуально ви відкриєте для себе  перлини  бойківського  краю, серед яких давні історичні та природничі пам’ятки, познайомитись з  найвідомішими заповідними місцями  краю та пам’ятками архітектури.

Гірське озеро Росохан (на північний захід від с. Осмолода)

Маловідоме гірське озеро Росохан – гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення площею 4,7 га. Озеро розташоване на схилах хребта Аршиця на висоті 1120 м і живиться водами з г. Верх-Менчелик (1554 м).Розміри самого озера відрізняються залежно від пори року та кількості опадів. У середньому довжина озера становить близько 60 м, ширина – 20 м, глибина – до 4,5 м. Вода тут холодна навіть влітку і чиста, в ній відсутні ознаки життєдіяльності мікроорганізмів, що може свідчити про наявність у складі води мінералів. За однією з версій, озеро утворилося внаслідок падіння метеорита.

Форельне господарство (с. Осмолода)

     Поблизу села Осмолода розташовані Лісовий музей і форельне господарство. Ці місця засновані у 1934 р. в урочищі Лютошари М.Саєвичем, який був призначений митрополитом А. Шептицьким управителем-охоронцем митрополичих лісів. Музей природи складався з п’яти відділів: лісовий, мисливський, ловецький (рибальський), бджільничий і бібліотечний. У районі, де широко розгорнулася туристична діяльність, у самому центрі Горган, діяв відомий карпатський курорт «Народна лічниця». Також тут проводили щорічні літні спортивні збори молодіжні пластунські та скаутські організації, діяли дитячі оздоровчі табори. Сьогодні форельне господарство Осмолодського держлісгоспу – найбільше в області.

Сваричівська кімната-музей

Сваричівська кімната-музей знаходиться в приміщенні колишньої колгоспної контори. Тут можна побачити значну кількість предметів побуту бойків, серед яких дерев’яне начиння, що користувалося великою популярністю. Відвідувачі музею можуть ознайомитися з унікальною колекцією бойківських глечиків та глиняних виробів. У залі музею зібрано понад п’ятсот різних експонатів. Це документи історії, знаряддя праці, предмети ремесла і побуту. В залі презентується усе розмаїття бойківського народного мистецтва, серед яких ткацтво, вишивка. Тут – бойківські скрині, деревообробний верстат, традиційний одяг та предмети повсякденного вжитку наших предків.

Краєзнавчий музей «Бойківщина» (смт. Рожнятів)

      Музей відкрито в 2004 році під час святкування на Рожнятівщині Другого міжнародного фестивалю «Бойківська ватра-2004». Він розташований  у старовинному будинку, який побудував на початку ХХ ст. український граф Думка. За радянських часів тут був суд, а потім – музей художника Володимира Харченка, картини якого – серед експонатів музею. Понад 400 пам’яток матеріальної і духовної культури Рожнятівщини знайомлять відвідувачів з історією району від ІІ-IV ст. н. е. і до наших днів. В експозиції музею значна кількість предметів побуту бойків, серед яких дерев’яне начиння, що мало велику популярність: ступа, жорна, сито, ночви, діжки, маслянка. Відвідувачі музею можуть ознайомитися з унікальною колекцією бойківських глечиків та глиняних виробів.

Історико-краєзнавчий музей (с. Цінева)

      Цінівський історико-краєзнавчий музей – один з найбільших за кількістю пам’яток культури і побуту Бойківщини, заснований в 1976 році. Він розташований у старовинній будівлі Цінівської школи, яку колись називали Білою школою, оскільки ця будівля милувала і захоплювала всіх своїм білим кольором. Школа збудована громадою села в 1910 році. А кошти для будівництва виділила фірма «Глезінгер» як компенсацію селянам за землю, яку вони віддали для прокладання залізничної дороги (так званої вузькоколійки) в гори.У п’яти залах музею зібрано понад п’ять тисяч пам’яток матеріальної та духовної культури. Це документи історії та археології, нумізматичні колекції, предмети ремесла і побуту. Музею присвоєно звання народний.

Пластовий табір-музей «Сокіл» (поблизу с. Гриньків)

        Пластовий табір-музей «Сокіл» є найдавнішою оселею «Пласту», яка була освячена в 1926 році. З огляду на суспільну важливість табору, у 2009 р. «Сокіл» визнано пам’яткою культурної спадщини України. Щороку (до 1939 р.) тут відбувалися табори для юнацтва, які мали велике значення для національного виховання і фізичного гарту молоді під час польської окупації. В 1990 р. пластуни повернулися на «Сокіл».

Літературно-меморіальний музей Івана Вагилевича (с. Ясень)

               Музей відкрили в 1995 році в селі Ясень – на батьківщині видатного письменника, етнографа і просвітителя, члена «Руської трійці», яка в 1837 році видала альманах «Русалка Дністрова». Музей розташований у будинку, який колись належав родині письменника, біля якого в 1937 році було споруджено пам’ятник з написом: «Пробудителям Галицької землі отцям М. Шашкевичу, Я. Головацькому та І. Вагилевичеві в століття «Русалки Дністрової». У п’яти кімнатах розміщено понад тисячу експонатів. Це в основному фотографії письменника та його друзів, односельчан, друковані видання, документальні матеріали тощо.

Замок польського магната Скарбка (смт. Рожнятів)

     У ХV ст. в Рожнятові був збудований добре укріплений замок, який мав дві бійниці і два підземні ходи: до лісу в урочище Батурин і до Василіанського монастиря (зараз Підмонастир). Він був оточений глибоким ровом з водою. Будівництво його пов’язують з іменем графа Станіслава Скарбка (1780-1848 рр.) – відомого землевласника і мецената. Він був засновником театру у Львові (тепер – будинок театру імені Марії Заньковецької).На початку ХХ ст. у замку-палаці Скарбка розміщувалися повітовий суд, поліція. Сьогодні це райвідділ внутрішніх справ з помітними готичними луками замкових вікон, але без вежі. Тепер ця споруда мало нагадує замок. Про те, що тут колись стояло могутнє укріплення, свідчать метрові стіни палацу та вбудована вежа. Окрім того, зберігся вал, залишки рову, кам’яних укріплень і частини замкового парку.

«Кедрові палати» митрополита Андрея Шептицького (біля с. Осмолода)

      Біля Осмолоди, в урочищі Підлюте, міститься резиденція митрополита Андрея Шептицького із цілющими мінеральними джерелами. Ця пам’ятка має багату історію. Оскільки ліси довкола віддавна належали греко-католицькій церкві, сюди у 1809 році переїхав митрополит Антін Ангелович. У середині ХІХ ст. митрополит М. Левицький у Підлютому успішно лікувався від ревматизму, після цього спорудив тут «Кардинальські палати». Надалі практично всі митрополити брали участь у благоустрої території, а митрополит Андрей Шептицький спорудив тут нові «Кедрові палати». У 1930-ті роки біля численних мінеральних джерел збудували купелі, у яких могли оздоровлюватися не тільки служителі церкви, а й усі охочі.

Монастир в урочищі Лужки (біля с. Осмолода)

         Один з найстаріших монастирів у нашій області – Святоандріївський скит. Ще перед Другою світовою війною дочірній монастир Студійського уставу Унівської Лаври неподалік Осмолоди, у надзвичайно мальовничій місцині, заснував митрополит Андрей Шептицький.У 1944 році він припинив свою діяльність. І лише на початку 90-х років монахи-студити почали відновлювати зруйнований скит. Сьогодні тут збудовано і освячено величний храм та кілька будівель.

Свято-Покровський монастир на горі Чуриків (с. Закерничне)

       У давнину на Бойківщині поблизу села Закерничне на горі Чуриків був чоловічий монастир. Його зруйнували турки. Зараз на тому місці на висоті 950 метрів над рівнем моря завершується будівництво Свято-Покровського монастиря та монастирської церкви Всіх Святих українського народу. Монастир будується винятково на пожертви. Будівничим та ігуменом цього монастиря є ієромонах Іван-Василь Коваль. У 1994 році Владика Софрон Дмитерко дав благословення на екзорцизм, і до сьогодні отець-ігумен Василь-Іван зцілює хворих від всяких недуг молитвою та копієм.

Ангелівська домниця (між селами Лази та Гриньків)

             Доменна піч в урочищі Ангелів – єдина в Україні пам’ятка старовинної культури виробництва ХІХ ст., що відносно добре збереглася до наших часів. Побудована вона в 1810 році за сприяння греко-католицького митрополита Антіна Ангеловича, звідси і походить назва поселення Ангелів. Кам’яні стіни печі місцями сягають понад 3 метри. Отвір, через який лився чавун, – на зріст людини. Враховуючи унікальність та історичну цінність споруди, її зображення розміщене на гербі району.