Дихай вільно - все, що потрібно знати про туберкульоз

    24 березня Всесвітній день боротьби проти туберкульозу, встановлений організацією охорони здоров'я. Цього дня у 1882 році лікар Роберт Кох відкрив збудника туберкульозу - туберкульозну бацилу. Це стало першим кроком на шляху діагностування і лікування небезпечного захворювання.

    Щорічно на планеті реєструють 10 млн випадків захворювань на туберкульоз, близько 2 млн хворих гине від цієї хвороби. А з розвитком стійкого туберкульозу перемогти його стало ще складніше. Левова частка всіх випадків припадає на 22 країни з низьким рівнем доходу. Наша країна – серед них.
     Туберкульоз розвивається не тільки в легенях.

        Паличка може атакувати:

• шкіру та підшкірно-жировий шар
• очі
• кістки і суглоби
• мозок і нервову систему
• лімфатичні вузли
• серце
• сечостатеву систему
• органи травлення 

    Всі ми знаємо відому українську письменницю Лесю Українку. Життя Лесі Українки минуло в боротьбі. Її особиста війна за здоров'я тривала 30 років. Вона завжди рівнялась на середньовічних лицарів і жила з однією фразою:
                             «Убий, не здамся!»
         При перших симптомах😷 звертайтеся негайно до лікаря.
    Будьте здорові! Дихайте вільно! Життя дуже коротке, цінуйте його.

 І знаю я: є чари в тихім слові

           « Поезія – завжди неповторність,                                                              Якийсь безсмертний дотик до душі»

                                                                                                                Ліна Костенко

        День поезії – свято словесної чуттєвості й довершеного вміння кількома словами висловити невисловлене. 21 березня 1999 року прийнято рішення про запровадження Всесвітнього Дня поезії. 
    Як зазначив генеральний директор ЮНЕСКО  з нагоди Всесвітнього дня поезії: “Поезія – це найважливіше культурне явище, всеосяжна мова, необхідна для зближення народів, яка передає внутрішнє прагнення людини, є відображенням і дзеркалом суспільства, дієвим важелем творчості, прогресу та всезагального розвитку”.
      З нагоди 21 березня у сільській бібліотеці було відкрито книжкову виставку «І знаю я: є чари в тихім слові».
    Невідомо, хто вперше почав писати вірші. Але поезія -- це, напевно, одне з найбільш загадкових гуманітарних досягнень людства. Чи існує магія поезії? Так! Вона існує! Переконатись в цьому  може кожен відвідувач Сваричівської бібліотеки. У нашому фонді зібрані справжні перлини поезії, які створили поети у різні віки. Немає відповіді на питання, в чому секрет поетичних чарів. Поезія залишається загадкою. Тим більше вона вабить читачів. Навіть той хто кричить: -- Не люблю віршів всіляких поетів!, мабуть, просто не читав шедеврів. Інакше обов'язково знайшов би собі поетів до душі.
  У житті все починається з чогось: річечка із струмочка, дерево із коріння. Так і поезія входить в наше життя з дитинства і залишаться з нами до кінця. Кожний знаходить в ній щось своє, близьке і зрозуміле. Духовно бідною залишається та людина, якій байдуже поетичне слово.
    Віримо, що коли закінчаться карантинні обмеження, ви обов'язково захочете торкнутись поетичної струни її величності Поезії. А майстрам пера бажаємо творчого натхнення, невичерпної енергії, рясних поетичних врожаїв! 

 “Жінка, яка стала сумлінням нації”

«Її пісні – як перло многоцінне,

Як скарб серед земних марнот.

Тим паче зараз, при такій війні, -

Що помагає не вгашати духа,

     Як не співцями створені пісні ?». 

                                                    Ліна Костенко

Ліна Костенко…Вона мріяла літати, працювала педагогом, і тільки розкривши свій талант стала «невловимою королевою української поезії» і слова її стали літати у світі як «високовольтні лінії духу»...
19 березня 2021 року Ліна Василівна Костенко відзначає свій 91-й день народження. Геніальна українська улюблениця, поетеса-шістдесятниця, лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), Премії Петрарки (1994), нагороджена медаллю Святого Володимира, Почесною відзнакою Президента України (2000). У 2000 р. стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги і нагороджена Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року. 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним із лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році. Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.
Це ЖІНКА-ГЕРОЙ, котра принципово відмовилася від Премії Золотий Письменник України та звання Героя України, мотивуючи, що ці нагороди «як політична біжутерія їй не потрібні», адже у неї головне – Ім’я. Одна із найвпливовіших жінок давньої та сучасної України, яка стала незаперечним моральним авторитетом для українців. Вона ніколи влади не боялася. Пише, що хоче і говорить, що думає.
 Не випадково, що наша геніальна поетеса - Ліна Костенко народилась саме ранньою весною, коли від сну просинається природа, оживає все навкруги, зеленіє, зацвітає, починає на повну силу вирувати життя…
Вона  належить до тих поетів, які приходять у світ, щоб змінити його. Для багатьох її ім’я уособлює альтернативну, тобто справжню Україну. Вона є тим міцним магнітом, що тримає український світ, знаковою постаттю своєї епохи.
         Ліна Василівна всією своєю творчістю, своїм героїчним життям утверджує -  Життя,  Мир,  Добро, Злагоду, Красу ! 
         Своєю творчістю вона дарує духовне просвітління.
Її горде мовчання – це життєва позиція, а творче спілкування – це словесна зброя у вигляді інтелектуальної поезії. А поезія її про жінку, про любов, про красу рідної мови та Україну надихає кожного і не перестає звучати.

Запрошуємо відкрити для себе дивовижний світ творчості
 Ліни Костенко.

Маруся Чурай : іст. роман у віршах / Л. Костенко. – К. : Дніпро, 1982. – 136 с. – (Cерія «Романи й повісті» ; № 2).

У 1987 р. за роман у віршах «Маруся Чурай» та збірку «Неповторність» Ліна Костенко була удостоєна Державної премії України імені Тараса Шевченка. Працюючи над твором, поетеса використала скупі історичні відомості про легендарну Марусю Чурай, образ якої зливається з образом України :«Ця дівчина не просто так, Маруся. Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.».

Берестечко : іст. роман / Л. Костенко ; іл. С. Носка. – Вид. 2-ге. – Львів : КАМЕНЯР, 2007. – 170 с. : іл.

Ця книга про одну з найбільших трагедій української історії – поразку під Берестечком. Та з якою силою лунають слова: «поразка – це наука, ніяка перемога так не вчить». Стиль оформлення видання відразу налаштовує читача на трохи незвичайне сприйняття твору.

 

Маруся Чурай ; Дума про братів Неазовських / Л. Костенко // Поезія : Ліна Костенко. Олександр Олесь. Василь Симоненко. Василь Стус. – К., 2008. – С. 5-184. - (Бібліотека школяра).

До книги увійшли поетичні твори Л. Костенко, що рекомендовані шкільною Програмою з української літератури.

Життя іде і все без коректур,

і як напишеш, так уже і буде.

 

Мадонна перехресть : [вірші] / Л. Костенко. – К. : Либідь, 2012. – 110 с. : фот.

Це книжка дуже особиста – вона присвячена коханій доньці Оксані.

До збірки увійшли нові, а також раніше не друковані поезії, зокрема мініатюри. Світлини з особистого архіву Ліни Василівни – підтвердження довіри до свого читача.

 Відкрийте сторінки цих книг і багатогранний світ поезії Ліни Костенко подарує вам незабутні миті.

 “…Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття”

                                                             Щовесни, коли тануть сніги
                                                                                   І на рясті засяє веселка,
                                                                                   Повні сил і живої снаги
                                                                                   Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.
    Немає в Україні такої родини , в якій би не розповідали про славетного сина української землі – ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА, в якій би не були б знані його вірші, не лунали б його пісні.
    Відкривайте для себе, для дітей, Шевченка, всі його грані життя і творчості!
    В бібліотеці діє книжкова викладка, приурочена життю і творчості великого Кобзаря

“…Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття”.

    Читаймо більше Кобзаря!

    Адже сам Шевченко любив читати вголос і роздавав свої рукописи і тому був широко знаний ще за свого життя.
    Він – наша гордість, наша слава. Поповнюйтесь духом шевченкового слова, щоб відчути себе дітьми народу, який жив, живе і буде жити вічно.
    У кожній хаті нехай живе мудре, ніжне, пророче  слово нашого Кобзаря.

 Тарас Шевченко: невідомі сторінки життя

     10 невідомих фактів

  Усі дослідники творчості та життя Шевченка називають його картину “Катерина” збірним образом, тому що візуально вона “зібрана” з крупинок – частина від сестри поета, частина від матері, частина від кожної жінки, які зустрічалися на шляху Кобзаря, це – образ жіночих страждань та болю, людської сили та розпачу. Та наперекір цим ствердженням, Катерина Шевченка – це реальна людина і доказом цьому є обручка на пальці дівчини. Ця деталь йде всупереч з ідеєю картини – покинутої, самотньої дівчини, але, мабуть, були у автора причини не прибирати з образу цю річ.

-ІІ-ІІ-

     Любов до матері Шевченко проніс через усе життя, але була людина, яку поет не тільки трепетно кохав, а ще вважав святою. Це – його сестра Катерина, його трепетна і ніжна няня.

-ІІ-ІІ-

      Тарас Шевченко був дуже аскетичний у житті. До питання одягу він ставився дуже просто – немає дірок – можна носити. Якось, у Переяслові, у свого приятеля М. Козачковського Тарас Шевченко залишився погостювати на декілька тижнів. Козачковського дуже дратував зовнішній вигляд Шевченка – він ні з ким не спілкувався та став недбалим до себе. Про замовлення нового одягу й чути не хотів. Тоді, одного разу, за тиждень перед отриманням поетом заробітної платні від Київської Археографічної комісії, Козачковський покликав кравця і, поки поет спав, попрохав його зняти мірку із його старої одежі. Коли Шевченко одержав гроші, кравець приніс нового жупана. Тарас Григорович був дуже здивований та почав допитуватися: “Як? Який жупан?”, а кравець відповідає: “Ви ж, панотчику, замовляли жупан на сьогодні, й мірку знімав із вас і Ви торгувалися зі мною…”.

-ІІ--ІІ-

        Думи про тяжку долю поневоленого народу були самими тяжкими у душі поета. До останніх днів Шевченко жив надією про відміну кріпосного права.

Незадовго до смерті 19 лютого 1861 року до важко хворого поета зайшов його знайомий Ф.Черненко. Це був день, коли усі мешканці Росії очікували відміни кріпосництва. Черненко почав допитуватися про самопочуття, але Шевченко почав голосно питати: “Що? Є? Є воля? Є маніфест?”, але Черненко нічого не відповів, а Тарас Григорович продовжував: “Так нема? Нема? Коли ж буде?”.

Та не почувши знову відповіді, заплакав. Вже потім стане відомо, що цар того дня підписав маніфест, але оголошувати його до початку посту заборонив, щоб народ зустрів свою волю не по шинках, а по церквах. Це трапилось напередодні смерті Шевченка. Але, попри все, поет дочекався втілення мрії усього свого життя – свободи свого народу.

-ІІ-ІІ-

        

         Мало хто знає, що мати Тараса була вільною, а тільки після заміжжя з кріпаком, теж стала кріпосною.

-ІІ-ІІ-

    Батько Тараса був грамотним. Хотів, щоб грамотними були і його діти. Так от, коли Тарасу виповнилося вісім років, батько віддав його вчитися грамоті в церковно-приходську школу. Потрібно сказати, що на Україні більшість шкіл при церквах були польськими. Так от, православні школи були рідкістю. Це у дійсного статського радника графа Василя Енгельгардта і управителем був колишній однополчанин, ротмістр у відставці, українець Михайло Дмитренко, і церкви в селах були православними, і вчили не латині і Катехізму, а Псалтирю на церковнослов'янській. Про цей період навчання відомо мало, але знаємо, що вчитель шмагав учнів нещадно, як і було заведено в ті часи, коли вважалося, що ніщо так не закріплює пам'ять, як биття. Та от одного разу, Тарас знайшов у школі свого вчителя, який лежав п'яний, знайшов палицю та відлупасив вже за всіх, як міг, вчителя. Цю історію він потім розповість своїм друзям.

-ІІ-ІІ-

           Вдача та його величність випадок відіграли у житті Шевченка величезну роль. Адже завдяки цьому одного разу при перших спробах малювання він так захопився, що не відчув, як задрімав. Все було б добре, але він забув про запалену свічку. Вона упала та почалася пожежа. За грубе порушення протипожежних правил – був покараний, але власник маєтку його запам'ятав! Як кажуть, око поклав. Саме тоді він помітив Тарасові здібності до малювання та сприяв у майбутньому навчанні.

        

-ІІ-ІІ-

          Ще один факт стосовно вдалих обставин – у свій час відомий художник Карл Брюллов охрестив пана Енгельгардта-молодшого “найбільшою свинею в Торжковская туфлях”. Вступивши в наслідні права , молодий пан намагався відповідати татонькові-аристократу: керуючому було наказано з кріпаків-дітей набрати дюжину хлопчаків, придатних до роботи кухаря, лакея, кучера, форейтора, домашнього живописця. Таким чином, бажання пана реалізували мрії майбутнього Кобзаря.

          Тарас Шевченко вчився у школі дуже добре. Та коли хлопцеві вже виповнилося 11 років дяк запропонував йому виконувати обов’язки “консула”, а за відсутності дяка, читати над покійниками Псалтир за двадцять відсотків від принесеного людьми. Це давало і якійсь заробіток, і певну повагу дітей-школярів. 

-ІІ-ІІ-         

      Жінки відігравали важливу роль у житті Шевченка. Одного разу, коли Тарас малював з натури мармурові скульптури Літнього саду, він познайомився з молодим чоловіком, який представився Іваном Сошенком. У молодих людей виявилося багато спільного. Фраза “не було б Сошенка – не було б Шевченка” містить багато істини. Іван познайомив Тараса з багатьма художниками. Друзі посварилися через…жінок: Сошенко був закоханий у Машеньку, племінницю господині квартири, яку знімав, а Тарас почав крутит из дівчиною роман. Враховуючи все, що зробив Сошенко для Тараса, Шевченко таки не поступився почуттями заради ліпшого друга…

 Тарас Шевченко: невідомі сторінки життя

            Жінки в житті Тараса Шевченка

    КОХАННЯ – маленьке слово, яке містить у собі такий глибокий зміст. Як гармонійно можуть поєднуватись у ньому і радість, і смуток, неймовірне окрилення і в той же час нестерпні муки.
    Жінки і почуття кохання до них відіграли значну роль в житті і творчості Шевченка. Тарас Григорович Шевченко, з одного боку, був дуже щасливою людиною – він кохав і був коханим, а з іншого – глибоко нещасним в особистому житті, бо мрія усього його життя про дружину, дітей, про родинне щастя залишилася сном… До сьогодення дійшли усі історії кохання, які трапилися на життєвому шляху великого Кобзаря. Усі вони залишили свій слід та відіграли значну роль у його творчості.
    Першим коханням, першим сильним почуттям Тараса Григоровича стала його подруга по дитинству – ОКСАНА КОВАЛЕНКО. ЇЇ трагічна доля стала його особистою трагедією.

              Ми вкупочці колись росли,

              Маленькими собі любились,

              А матері на нас дивились

              Та говорили, що колись

              Одружимо їх. Не вгадали.

              Старі зарані повмирали,

              А ми малими розійшлись

              Та вже й не сходились ніколи.

              Мене по волі і неволі

              Носило всюди…

   

     Упродовж подорожі у Вільнюсі 1829-1831 років Шевченко захоплюється польськой дівчиной – швачкой ЯДВІГОЮ ГУСІКОВСЬКОЙ, яку він лагідно й ніжно називає “Дзюня”.
     Навчаючись у Академії мистецтв у Петербурзі, Шевченко закохується у дівчину-натурницю АМАЛІЮ ІВАНІВНУ КЛОБЕРГ, яку він згадує в повісті “Художник”. Вона лагідно називала Тараса “Чевченком”.
       А далі наперекір долі і здравому сенсу Тарас стає на коліна через кохання перед дружиною свого друга Платона Закревського ГАННОЮ. “А Ганні вродливій скажи, що як тільки очуняю та кожух пошию, то зараз і прибуду з пензлями і фарбами на цілий тиждень…”, -- так пише Шевченко у листі до брата чоловіка Ганни, В.О.Закревського. Поет присвятив її поему “Слепая”, “Г.З.” та “Якби зустрілись ми знову…”.

    Яготин. Маєток М.Г.Рєпніна-Волковського. ВАРВАРА РЄПІНА: “Шевченко зайняв місце в моєму серці, я часто думала про нього, я бажала йому добра притому, завдчки моїй запальності, зараз же і як найбільше”. Варвара першою назвала його геніальним та мамим талановитим у світі.

      Під час першої подорожі Україною, у Кирилівці Шевченку сподобалась донька попа Григорія Кошисі – ФЕОДОСІЯ. На цій дівчині Тарас вирішив одружитися, але оримав гарбуза.

     1855 рік. Заслання. Новопетрівське укріплення. Тарас зустрічає та захоплюється дружиною коменданта Новопетрівського укріплення УСКОВОЮ АГАТОЮ ОМЕЛЬЯНІВНОЮ. Про свої почуття до неї Шевченко писав: “Ця найпрекрасніша жінка для мене є благодать божа. Це одна-єдина істота, якою я захоплююсь іноді навіть до поезії”.

  20 вересня 1857 року Т.Шевченко прибуває до Нижнього Новгорода, де знайомиться з 16-річною артисткою КАТЕРИНОЮ ПІУНОВОЮ. Закохавшись, Шевченко попрсив у батьків Катрусі її руки, але мати відповіла, що Катя ще дитина, а Шевченко значно старший. Напочатку це був прекрасний роман Поет ай Актриси, але він не мав продовження…

    Згодом він закохується ще раз. Його кохання – МАРІЯ МАКСИМОВИЧ. Тарас малює її портрети та мріє про неї, але вона заміжня. Та всі замки, які Тарас малює про спільне життя, можуть існувати тільки у мареві щастя.

   Останнє кохання, що розбурхало серце поета – це ЛУКЕРІЯ ПОЛУСМАК. Спільне минуле (кріпацтво), почуття, любов до України малювали надію на створення щасливої родини та раю й затишку в ньому. Вони обговорювали весілля та переїзд до України, але цьому не судилося статися – Лукерія виходить заміж за перукаря, залишаючи рану на серці Тараса Шевченка, яка вже ніколи не загоїться…

    

"Ні, я жива, я буду вічно жити!"

    Люди, як зорі, залишають свій слід у свідомості майбутніх поколінь, особливо люди талановиті. Мовби крізь серпанок легендарності проступає до нас образ поетеси, образ ніжний і чистий.

   25 лютого в Україні відзначають 150-річницю від дня народження видатної української письменниці, поетеси, перекладачки, драматурга, культурної діячки Лесі Українки.

    Цей ювілей Лесі Українки включено до календаря пам’ятних дат ЮНЕСКО на 2020-2021 роки. В Україні пам’ятну дату цьогоріч відзначають на державному рівні, щоб підкреслити велич письменниці, яка зробила винятковий внесок у розвиток української літератури, культурне, освітнє, суспільно-політичне життя України.

    Час плине, а поезія Лесі Українки вічна. Поетичні рядки талановитої письменниці об’єднують людей різного віку, статі, професії.

   З метою вшанування пам’яті великої Українки та популяризації її творчості Сваричівська бібліотека презентує онлайн-читання та книжкову виставку-портрет "Ні, я жива, я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!",  яка дає можливість користувачам бібліотеки ще більше дізнатись про життєві факти Лесі Українки, згадати її твори.

    

         Тож запрошуємо всіх взяти участь у акції пам’яті видатної українки, а в майбутньому передавати дорогоцінні рядки її поезії і мудрість прийдешнім поколінням.